«Мене звати Святослав Яримович , для друзів просто Сява, мені 20 років. Я – українець, студент, альпініст, турист, волонтер, а після подій 24 лютого – доброволець», – так чітко й лаконічно розповідає про себе хлопець.
Зараз юнак на передовій у медичному батальйоні «Госпітальєри» щодня рятує життя наших захисників на сході країни.
А ще кілька років тому Святослав вступив до Львівського державного університету фізичної культури ім. Івана Боберського. За фах обрав фізичну терапію, ерготерапію (це особлива сфера медицини й, деякою мірою, мистецтво допомогти людям, які мають деякі обмеження здоров’я, брати участь в діяльності через цілеспрямовану активність).
«Це не медична спеціальність, а сфера охорони здоров’я. Моє завдання як професіонала – виявляти функціональні та рухові порушення, допомогти їх усунути та покращити якість життя пацієнта. Це якщо дуже коротко», – розповідає про свій фах Святослав.
Небагато знаю молодих людей, які у 20 років свідомо ставлять навчання у виші на паузу і йдуть на фронт, у саме вогнище війни. Це не просто так.
«Справді, не просто так. Насправді багато людей вплинули на формування мого світогляду, кожна розмова, дискусія, пережита стресова ситуація залишили свій відбиток, слід. Проте, якщо говорити, кому саме я завдячую, то це однозначно Андрію Затварницькому (вчитель історії в Березинській школі, альпініст, учасник АТО) і Тарасові Білошицькому (ідейний натхненник, засновник туристичного клубу «Манівці»). Вони свого часу зробили та продовжують робити вагомий внесок у моє формування не тільки порадами, а насамперед власним прикладом.
Також окремо хотілось би відзначити батьків. Я не можу сказати, що мама з татом сильно вплинули на формування моєї життєвої позиції. Проте вони ніколи не забороняли, завжди ставились з розумінням та підтримкою, я дуже вдячний їм за це», – каже Святослав.
Манівцями вгору і вверх
Колись однокласники, а тепер найкращі друзі, Павло Шиманський та Степан Дмитрів завели Святослава «на манівці».
«Турклуб став для мене сім’єю, місцем, де тобі завжди раді. Саме там я став туристом, альпіністом та волонтером, познайомився з величезною кількістю справді крутих людей, які стали моїми наставниками та друзями. Я дуже радий бути частинкою цієї організації», – мовить Святослав.
Далі було багато вдалих мандрів, нових вершин та екстремальних походів.
Червоний хрест
«Та в процесі дорослішання ти починаєш розуміти, що від твоїх знань та вмінь може залежати людське життя. Це спонукало піти на курси першої домедичної допомоги», – пригадує Святослав.
Згодом кмітливого юнака запросили до Товариства Червоного хреста України. Там хлопець став інструктором та почав викладати майстер-класи для цивільного населення, тероборони, проводити заняття у закритих групах, для приватних компаній.
«В якийсь момент я зрозумів, що все, що я міг зробити в тилу, я вже зробив. Тож прийняв рішення призупинити свою діяльність інструктора і стати військовим парамедиком», – розповідає Святослав про своє вольове рішення.
«Вважаю, що кожен має бути на своєму місці й робити те, що вміє. Особливо під час війни. Тому обрав для саме близьку спеціалізацію, щоб бути максимально корисним», – доповнює парамедик.
До слова, під час війни парамедиком може стати кожен, хто пройде спеціальний курс навчання. Медик — це людина, яка обов’язково повинна мати медичну освіту, а парамедику достатньо професійних курсів, навичок та практики.
Госпітальєри
Мабуть, багато хто чув про український волонтерський медичний батальйон «Госпітальєри». Постав він з початком російсько-української війни на Донбасі у 2014 році.
Займається наданням першої медичної, домедичної допомоги та евакуацією поранених українських воїнів з найгарячіших ділянок фронту.
Гасло батальйону — «Заради кожного життя!».
За час свого існування «Госпітальєри» врятували життя 2750 українських бійців.
«Ми займаємось медичною евакуацією поранених. Наше завдання забрати бійця та стабілізувати його дорогою до стабілізаційного пункту, госпіталю чи лікарні. Працюємо на різних лініях фронту, від 0 до 3, заради кожного життя. Наразі наш екіпаж перебуває на Сході.
З медичним забезпеченням у госпітальєрів все на вищому рівні. У нас просто неймовірні люди, волонтери допомагають зі всього світу, а також приїжджають лікарі-іноземці, які теж з нами працюють на волонтерських засадах, щоб рятувати людські життя», – захоплено розповідає парамедик.
Теорія парамедицини на практиці, звісно, відрізняється.
«Це робота з людьми, а вони бувають різні. Кожен по-своєму переживає поранення, у кожного своя історія та різні емоції. Усі маніпуляції проводяться за протоколом, це значно спрощує роботу. Єдине, до чого не готує теорія, — це специфічний запах… Думаю, він мені запам’ятається на все життя», – каже доброволець.
Після війни я…
Мріяти про те, що першим зробиш після війни, не забороняє ніхто.
Святослав планує продовжити навчання, яке вимушено перервала війна.
«Мене дуже зацікавив світ медицини, хочу стати одним із кращих фізичних терапевтів в Україні, а для цього ще потрібно багато знань та практики, тож ще все попереду», – роздумує парамедик.
Україна переможе, тому що …
«У нас немає інших варіантів. Ми вже заплатили дуже велику ціну, тож нас чекає перемога. Як жар гартує метал, так і наш народ стає сильнішим в бою. Попереду світле майбутнє, але за нього ще потрібно поборотись. Переможемо. Без сумніву», – впевнений Святослав Яримович.
Любов Добжанська
