«Талант закопувати гріх»

Ганну Дмитрівну Марків у Гірському знають усі, адже вона – колишня вчителька. А педагог у селі – особа помітна… І хоча вже тринадцять років пані Ганна не працює – заслужила пенсії, її колишні учні ставлять у приклад учительку математики своїм дітям-школярам. А подруга-рукодільниця каже, що вишивки Ганни Дмитрівни зайняли б гектар…
-На моєму уроці працював кожен учень, бо я кожному говорила прямо: «Не дозволю закопати талант. Ось той уміє співати, інший – грати, а ти що вмієш?» – згадує Ганна Дмитрівна. – Кожен вчився як міг, але я змушувала думати… За перше півріччя п’ятого класу я зрозуміла, хто до чого надається, тоді скеровувала дитячу енергію в правильне русло. Одні добре встигали з математики, інші виросли просто добрими людьми. У мене гірших не було!
Ганна Дмитрівна згадує, як дуже хотіли вчитися всі учні… А хлопці, котрим «цариця наук» давалася важче, просили якось так їм пояснити, щоб і вони навчилися всього. Не була прискіпливою до слабших, але змушувала працювати над собою сильних. Проводила уроки в формі гри, особливо у п’ятому класі, а для зацікавлення накупила дітям зошитів, олівців, щоб ніби бавилися. Тож вони розв’язували приклади, задачі трьох типів складності, змагаючись рядами. Самоконтроль, самоперевірка привчали дівчаток і хлопчиків ще й до відповідальності, чесності, справедливості…
Не шкодує співрозмовниця добрих слів на адресу учнів свого першого випускного класу, народжених у 1965 році. Гортає фотоальбом і разом із теперішнім сільським головою Гірського Іваном Андрійчиком упізнають Світлану Дудич, Руслана Костіва, Юрія Пікулика, Ірину Деркач, Ларису Ваньо, Василя Білокура, а ще – Марію Багдай, Катерину Пікулик, Марію Кісіль, Зою Гаврилів, Катерину Кахнич… Пригадує, розглядаючи світлини, що разом із учнями не тільки їздила на екскурсії в міста, на відпочинок у гори, а й збирати в колгоспі бульби…
Згадує, як багато діти працювали фізично в ті часи вдома, допомагаючи батькам по господарству. Не кожному вистачало сил увечері розв’язати домашню задачу, але намагалися впоратися, щоб не засмутити вчительку.
Згодом, із розвитком електронних технологій, педагоги почали дедалі частіше використовувати комп’ютери. Діти швиденько опанували цю новизну. Тож тексти-рукописи завдань на урок самі набрали на комп’ютері, роздрукували. А на районному семінарі вчителів математики в Гірському одинадцятикласники не розгубилися, коли на їхній урок зайшли півтора десятка незнайомих педагогів. Правильно розв’язали чотири складні геометричні задачі, які вчителька оцінила 12 балами. Та ще й подарувала велику коробку цукерок, газовані напої, щоб відсвяткували свій успіх.
-У цьому класі, – розповідає Ганна Дмитрівна, – навчався Павло Микитин – нині духівник. Продовжує студії в Римі, щоб стати викладачем. Я їздила до Львова на духовні урочистості, на яких його висвячували і на диякона, і на священика…
…Ганна Марків народилася в 1950 році, коли імперська влада горланила, що “релігія – опіум”, і знищувала все, що нагадувало про християнство. Попри це, її батьки зуміли виховати доньку впевненою вірянкою. Особливо начитаною була мама, вона мала не одне число журналу «Місіонар». У родині обов’язковою була молитва вранці і ввечері, причому наніч молилися вголос спільно. Таке виховання за Божими заповідями дало добрі плоди.
-Я в школі ні з ким ніколи не сварилася, ні з ким не гнівалася, родина підтримує мене в тому, щоб не брати оплати за додаткове навчання учнів, бо це – хабар, – каже педагог. – Бувало, навчала учнів удома по 2-2,5 години, але грошей не брала. Але й вони хотіли віддячитися. То подарували мій великий портрет із фото з інститутських часів.
Учителька згадує, що не одразу знайшла своє покликання. Родина була незаможною, тож мама сказала прямо, що мусить старатися вступити на навчання сама. Якщо зарахують, то буде вчитися, а грошей на підкуп нема. Не вірила у власні сили. Тож спочатку вступила на заочне відділення технікуму промислової автоматики, але скоро зрозуміла, що цей фах – не її. Залишила навчання. Звернулася з документами в училище у Дрогобичі, а директор прямим текстом порадив із такими оцінками вступати одразу в інститут, а якщо там не приймуть, то запрошує і в грудні в це училище приходити… Вступила в педагогічний і успішно його закінчила.
До розподілу на роботу не дійшло, бо завдяки Теодору Шрамку запросили працювати у рідну школу. І це було зручно, бо вдома й батьки немолоді, і брат потребує догляду… Саме через сімейні обставини Ганні Дмитрівні запропонували заповнити вакансію вчительки математики в Гірській школі.
…Час біжить… Уже тринадцять років учителька на пенсії. Залишила роботу через стан здоров’я. Та й чоловік і брат потребують догляду.
Але знаходить вільну хвилинку на вишивання. Оті «гектари вишиття» примножує ще від юних років, коли, закінчуючи фізико-математичний факультет Дрогобицького педагогічного інституту, надумала своєрідно готуватися до розподілу.
-На роботу скеровували по всій Україні, – згадує Ганна Дмитрівна. –Я вишивала низинкою пошивку на подушку, хрестиком – рушники, бо хотіла прикрасити нове помешкання. Тепер маю вишиті занавіски на вікна, на двері (поперечні), образи, картини… До кожної хати маю вишиванки в різних кольорах: зеленому, кавовому, вишневому. Але тепер мода інша, то це вишиття чекає на інші часи. І зір вже не той… А якось працівники сільради порадили вишивати бісером, навчили. Тепер переважно бісером вишиваю… З образом у тридцяти шести кольорах упоралася за сорок днів.
…Розглядаємо сучасні роботи майстрині. Вони випромінюють кольорами світло її серця, доброту, щедрість, щирість, а ще – простоту, якої в людях нині так бракує… У цих роздумах здогадуюся,чому «розговорити» Ганну Дмитрівну вдалося не відразу. Скромно замовчувала про свої здобутки, хоча їй двічі присвоєно педагогічне звання «старший вчитель», а ще Ганна Марків нагороджена нагрудним знаком Міністерства освіти і науки «Відмінник освіти України». Вважає, що це – заслуга не тільки шкільного колективу, а й усіх горучан.
-А звідки б я така взялася, якби не всі люди? – усміхається. -Я всім дуже вдячна за свої дороги, роботу, за все життя. Наше село – співоче, танцююче, музичне, бо в нас є хори, оркестр, а ще мої земляки – дуже працьовиті. Дякую всім-всім!
…Улюблена вчителька багатьох сподівається 28 травня святкувати день народження. Забігаючи наперед, висловлюю надію, що в її затишне помешкання цього дня переміститься галасливий учнівський вулик…
Що ж, із роси й води Вам, пані вчителько!
Леся БАРДАК