«Червона нитка береже від зла, чорний кіт приносить невдачу, а ще через поріг нічого передавати не можна, шити на собі – також». Люди придумали чимало способів, щоб захистити себе. Серед них і забобони. Та чи справді вони варті уваги, як впливають на людей і звідки взялись? Розпитуємо отця Бориса Ляховича.
– Насправді, забобонів у нашому суспільстві існує чимало, – каже о. Борис Ляхович, – але, вірити у ці, так звані, прикмети не варто. Адже коли людина починає вірити у забобони, вона віддаляється від Бога, а потім наблизитися до Отця буде дуже важко. Тож, що ж таке забобони і звідки вони взялися? Практично, усі забобони прийшли до нас ще з язичницьких часів. Тоді люди не мали міцної віри, вони були розгублені, адже божків було безліч і кожен вірив у те, що йому було ближче до душі. А тому й захищеними тодішні українці себе не почували, то й вигадували різноманітні забобони та обереги. Коли у світі, та й в Україні утвердилася віра в єдиного Бога, християни інакше почали ставитися до забобонів, але вірити в них, чомусь не перестали.
Забобони існують різні. Є релігійні та побутові забобони й обереги.
– Скажу одразу, що позиція церкви щодо таких речей завжди одностайна, – продовжує отець, – у забобони та обереги вірити не можна. Серед відомих релігійних забобонів варто назвати вживання забобонних молитов (змов); хрест натільний потемнів не до добра; гріх пити ліки, митися у свята і після Причастя; після Причастя не можна цілувати руку священника і ближніх; передавати свічку в церкві тільки правою рукою і через праве плече; не можна переставляти раніше поставлені свічки; вагітна не може бути хресною; соборуватись можна тільки перед смертю та багато інших. Ці забобони пов’язані з тим, що знання про віру багато хто одержував, спостерігаючи за тим, як відзначаються свята, здійснюються обряди, не розуміючи їхнього релігійного змісту або надаючи необґрунтоване значення будь-яким з цих елементів. Наприклад, збентеження могло піти від того, що під час Причастя дозволяється прикластися лише до підніжжя Чаші, як до ребра Господнього. Відразу ж після Причастя, нікуди не підходячи, ні до чого не прикладаючись, треба запити Святі Дари, бо на наших губах Кров Господня. Як тільки ви запили Причастя, можна прикладатися до хреста, до ікон, до руки священника. Забобони притаманні, на превеликий жаль, і деяким священникам. Відомо, що є села, де існує звичай: коли настає час будь-якій односельчанці народжувати, священник відкриває в храмі Царські Врата, щоб забезпечити вдалі пологи. Надзвичайно часто доводиться стикатися з цілим комплексом забобонів, які можна об’єднати під назвою некрофобії – страху перед небіжчиками й всім, що з ними пов’язано. Цей первісний магічний страх не має нічого спільного з християнським ставленням до смерті. Люди, які займаються чаклунством, намагаються дістати воду, якою обмивали небіжчика, або ганчірки, якими йому зв’язували ноги й руки, в марній надії, що ці предмети допоможуть їм у богопротивних справах. Не відстає від чаклунів і рідня покійного. Після підняття труни перевертають табуретки, на яких труна стояла, щоб ніхто з живих не сів на них. Дзеркала й інші дзеркальні поверхні завішують, але не для того, щоб в день жалоби не чепуритися, а щоб не побачити в дзеркалі душу покійного, а землю після заочного відспівування бояться нести додому. Зате ніхто не боїться перетворювати поминальний обід у бенкет.
Забобони поширює зараз ціла армія астрологів, чаклунів, екстрасенсів, гіпнотизерів. Вони старанно вводять народ в оману, розповідаючи про те, що є магія «чорна» (шкідлива) і «біла» (для добра, для здоров’я). Насправді магія одна – диявольська. Жахливо, що в наші дні у свідомості багатьох рука об руку йдуть Церква і магія. Іноді цьому сприяє проста аналогія: в церкві освячують воду і чаклуни з екстрасенсами дають заряджену, наговорену воду. От тільки ким освячена та й інша вода? Деякі, які зараховують себе до православних, вважають, що воду в церкві освячує або «знезаражує» срібний хрест. А як же в річці, де течія миттєво забирає ту воду, в яку був занурений хрест, а вода все одно не псується рік, все одно свята. Вода при водосвятних молебнях освячується не чимось матеріальним, а самим Духом Святим. У екстрасенса ж воду «освячує» дух нечистий. Наступна обставина, що збиває з пантелику довірливих обивателів, – використання чаклунами християнської символіки, ікон, які вони нерідко при собі мають; те, що чаклуни часто відправляють своїх пацієнтів у храм сповідатися, причащатися. Підкреслю ще раз, що не існує різниці між «чорною» і «білою» магією. Обидві – породження диявола.
Забобони у релігійному житті спотворюють віру, по суті, глумляться над нею. Ми хрестимось, вінчаємось, беремо участь у Таїнствах Церкви не для того, щоб жити безбідно і безтурботно. Скорботи й спокуси обов’язкові для християнина.
Навіть ставлення до церковних святинь може стати сповна забобонним. Це трапляється тоді, коли людина бездумно покладається на якийсь священний предмет: поясочок, ладанку, кулон з образом святого, не згадуючи при цьому ні про Бога, ні про елементарні правила безпеки. Наприклад, таке трапляється, коли автоаматор не пристібається ременем безпеки з тим виправданням, що автомобіль освячений і на передній його панелі поміщена ікона. Це дурість, прикрита благочестям. Людина ігнорує прийняті правила безпеки, як би вважаючи, що Бог подасть їй безжурну їзду у зв’язку з самим фактом присутності святині. Звичайно доречне запитання: навіщо ж тоді автомобілі взагалі освячують і поміщають усередині них ікони? Автомобілі освячують тому, щоб вони були, так само як і християни-водії, осяяні благодаттю Божою, а значить, позбавлені від присутності темних сил, здатних лише шкодити. У такому разі, дійсно, можливе позбавлення від ряду ситуацій, в яких аварія провокується спокусою демонічних сил, що вселяють думку невиправданого маневру або що схиляють водія до сну, а поміщена в середині автомобіля ікона звертає і тут внутрішню увагу водія до Бога. Проте, все це не привід вважати себе ізольованим від земних мінливостей.
Звичайно ж, тут перераховані не всі забобони і марновірства, які надійно прописалися в побуті. Але хотілося б нагадати про те, що обов’язок кожного християнина – знати догмати й правила святої віри, тому що християнське вчення наскільки піднесено, настільки ж дієво і всебічно. У ньому людина може знайти досконалу відповідь на всі питання свого буття, а в дарованій Церквою благодаті отримати достатню допомогу для боротьби зі стихіями світу цього і духами злоби піднебесними, тобто з усім тим духовним злом, з яким людина може зустрічатися в цьому житті.
Чому ж, як здається, справджуються деякі забобони?
– А тому, що часто буває так: у що людина повірила, то для неї стає реальним, – розповідає Борис Ляхович. – Забобонний сам співвідносить події свого життя з вмістом забобонів, сам підганяє свою долю під забобони і прикмети, вибудовує у своїй уяві причинно-наслідкові зв’язки, подібно до того, як древні язичники бачили в подіях свого життя підтвердження істинності своєї міфології й віри в богів. Нерідко цьому прямо допомагають темні сили. Кожному віруючому необхідно зрозуміти, що він сам у силі своєї гріховності є причиною своїх духовних і життєвих проблем, а не чаклунка, яка живе по сусідству. Усвідомлення своєї гріховності – найнеприємніше, але й саме необхідне в житті християнина.Ми повинні прагнути до досконалої віри і тоді не відчуватимемо страху, а без страху забобони стануть просто непотрібними.
Вікторія Ничта
