«Не нарікай ніколи на життя. Дивись вперед з надією, назад – із вдячністю, навколо – з любов’ю!» – такі поради хотіла б дати кожному людина, обмежена в русі через хворобу. Бо на такі свої труднощі Наталія Кос із Пісочни зважає не настільки, як немало майже здорових людей.
Життєва доля кожного не буває без випробувань. Наталиних батьків вона обдарувала трьома дітьми, двома з них – хворими. Щоправда, батько і єдиний син, якому непросто жилося з дитячим церебральним паралічем, уже відійшли у вічність. Наталя ж, постійно розвиваючи жагу до життя, бореться з діагнозом. І не на словах! Бо радо фізично покидає стіни помешкання за найпершої нагоди. І в цьому їй сприяють не тільки давні друзі – депутат Розвадівської ОТГ Михайло Кондур, староста Пісочни Оксана Струк, а й отець Володимир Ждан зі своїм сином, інші добрі люди. А перша постійна помічниця в усьому – мама та сестра з сімейством. А, втім, племінниця теж захоплюється рукоділлям…
-Якщо є бажання і здоров’я, то можна спробувати, – заохотив Наталю побувати в місцевому храмі на Богослужіннях отець Володимир Ждан. І це немов нову сторінку життя відкрило дівчині…
Наталя Кос тепер фізично присутня в церкві не тільки в неділю. Розповідає, що вже рік у Пісочні відбуваються нічні чування, і дуже задоволена участю в них позаминулого вівторка. Про те, що довелося вкоротити сон, не жалкує, бо п’ять годин сну для неї – норма. Бере участь і в сільських громадських заходах. Завдячує добрим людям, з котрими спілкується, котрі сприяють хоч ненадовго покинути стіни помешкання.
А вдома Наталя теж не нудьгує. Попри щоденні процедури, має час і в Інтернеті «побувати», й улюбленим заняттям себе потішити – вишиванням. Але робіт не зберігає. Бо більшість із них подарувала людям, з котрими спілкується найчастіше. Тому на виставку (на середньому фото внизу, де Наталя разом із мамою) з нагоди Дня села Пісочна, коли паралельно святкували ще й 375-річчя заснування населеного пункту (перша згадка датується 1643 роком), 1030-річчя Хрещення Київської Руси-України та річниці Перенесення мощей святого Миколая Мир Лікійського, й вишивки, й речі з бісеру доводилося збирати докупки з усього села…
-Найперше я вчилася вишивати від бабці з Ходорівщини (по маминій лінії), – згадує Наталя Кос. – Першу квадратну серветку в червоному й чорному кольорах зберігала донедавна, а ось довгу, прямокутну, маю досі. Тоді орнаменти відшивали одні від одних, а тепер по-іншому – за схемами. Шукаю в Інтернеті такі схеми, нерідко замінюю кольори. Найбільше подобається вишивати образи, картини. Маю сучасні вишиті рушники, але мода змінилася – тепер ними ікон не прикрашають, то порадили не вішати… Останній рік більше часу витрачаю на сорочки для добрих людей…
Роботи Наталі Кос одягає, крім родини, немало пісочан. Серед інших, Михайло Кондур, котрому Наталя вишила геометричні орнаменти на синьому, зеленому, коричневому, чорному полотні, а також отець Володимир. Шість місяців вишивала блузку подрузі зі Львова, і незвичний крій дуже осучаснив цей виріб (на фото у нижньому правому кутку). А скільки образів, картин подарувала!
Зараз Наталя вишиває старовинний геометричний орнамент на білому полотні – собі на блузку. Одну зі своїх власних подарує племінниці, коли дівчинка підросте. А в мами – чотири вишиванки!
До візерунку Наталя прискіплива. Найчастіше вишиває геометричний орнамент і калину. Радить вишивальницям уважно ставитися і до вибору полотна. Блузку, за її словами, найкраще вишивати на домотканому чи лляному, попри те, що лляне мнеться. Замовляє в Інтернет-магазинах домоткане і біле, й кольорове номерів 10-50. Собі, наприклад, придбала «десятку» і «двадцятку», а чоловікам рекомендує «тридцятку». Щодо ниток, то вибирає ДМЦ, акрил, шовк, люрекс, щоб вишивати ними хрестиком, гладдю чи низинкою. Вузликів на зворотному боці в Наталиних роботах не знайдете, хоч і зі свічкою шукатимете вдень!
А ще вона опанувала вишиття бісером, навіть в одному виробі поєднує його з нитками.
-Бісером легше вишивати, – зізнається дівчина. – Важливо це робити в один бік. Я в Інтернет-магазинах купую тканину зі схемою. Нерідко там можна знайти і якісний бісер, а підходить чеський і японський. Хоча це обходиться дорого, проте гарантовано, що колір не зблідне на сонці чи фарба не потече під дощем або під час прання.
Наталя згадує, як перед Великоднем при храмі навчалися писанкарству. Оскільки для цього потрібна неабияка вправність рук, дівчина не могла взятися за справу. Та бажання долучитися до прикрашання церкви було настільки велике, що вона не переставала думати, як саме може долучитися. І спробувала виготовити писанки з бісеру. Спроба тривала зо два тижні й увінчалася двома виробами, яким знайшлося місце на великодньому дереві…
Розмовляємо з Наталею та її мамою Ганною не тільки про рукоділля, духовне життя парафії, а й про квітникарство, овочівництво, роздумуємо на суспільно-політичні теми. Дівчина, дарма, що тільки недавно побачила рідне село власними очима, добре орієнтується у процесах державотворення. Вболіває за свою Україну, бо бажає своєму народові успішного поступу на шляху демократичних змін… Тож, розмовляючи з нею, подумала: такої б нам усім сили волі, як у Наталі Кос!
Леся БАРДАК
