іддаючи сина чи доньку в дошкільну дитячу установу, кожен батько чи мати хвилюється, чи адаптується їхнє малятко в колективі, тому великі надії покладає на працівників дитячого садочка. І те, що інколи в них викликає занепокоєння молодий працівник, — не дивина. А розвадівські батьки, чиї діти відвідують місцеву дошкільну установу «Вишенька», не мають особливих підстав весь день позирати на годинник із тривогою про своє дитя, бо вихователі тепло ставляться до кожної дитини.
Легко працюється молодому фахівцю Лідії Костко, бо дітей уміє згуртувати довкола цікавої виховної ідеї, тож батьки задоволені її сучасним підходом до роботи з малюками. І навіть під час карантину діти не почуваються обділеними увагою: Лідія Костко тримає з ними контакт завдяки сучасним засобам комунікації.
– Я обирала фах за порадою своєї мами, — розповідає Лідія про себе. – Давно мріяла працювати з діточками. Коли у коледжі, де я навчалася, викладачі запитували, чому ми обрали саме цю професію, більшість відповідала, що дуже любить дітей. І ті всі додавали, що саме тому хочуть стати вихователями. Для мене це було дивною відповіддю, оскільки вважаю, що дітей люблять всі… Щоб стати справжнім вихователем, таким, щоб тебе пам’ятали та згадували із повагою, потрібно бути насамперед Людиною!
Ліда, розповідаючи про свою працю, наголошує, що вихователь проводить більше часу з дітьми, ніж батьки. Це людина, яка навчає, розвиває і виховує діток тоді, коли батьки працюють. Це людина, яка зранку приймає ще напівсонних малят, котрі ще й добре не прокинулися, а тому деякі на перших порах плачуть за батьками. Це людина, котра розраджує, обіймає і голубить… А ще вихователь виконує багато інших ролей.
– Якщо провести день із дітьми насичено, весело та з користю, — аналізує Ліда, — то вони всебічно розвиваються, а вихователь набирається ще більше сил для подальшої роботи. Коли дітки повертаються додому із хорошими враженнями від проведеного дня у садочку, коли ти чуєш краєм вуха «мамо, а ми сьогодні таке робили із вихователькою…», то серце радіє, хочеться такі іскристі оченята малечі бачити частіше…
Вихователь навчає дошкільнят лічби, правильного мовлення; навчає вирізати, правильно тримати пензлик у руці, щоб малювати й клеїти, творити добро, прощати й просити вибачення… А від дітей переймає багато нового, особливо ж – ідей. Діти змінюють дорослих, адже бачать їх з іншої сторони, ніж ті самі себе.
– Буває, спостерігаю за іграми дітей і бачу, що вони копіюють мене. Тоді розумію, що саме роблю не так, — каже вихователька. – Я люблю дисципліну і порядок. Зараз у моїй групі — вихованці старшого дошкільного віку, і я рада, що ми маємо багато хороших навичок. Спочатку було дуже важко, оскільки вчилися правильно тримати ложку, одягатися, застеляти ліжко і підтримувати порядок, навіть училися дружити й просити пробачення, і дякувати, і всього-всього…
А ще Лідія Костко вдосконалюється як фотограф. Не приховує, що протягом дня намагається помітити і вловлювати цікаві моменти. Дуже гарні фото вдаються, коли діти обідньої пори сплять. Одразу ж ділиться цими світлинами з батьками, щоб побачили та були спокійні, що сон діток солодкий і міцний.
А різноманітні заходи із дітками — це окрема цікава тема. Пані Лідія каже, що вдало проведене свято — це демонстрація результату роботи для батьків. Репетиції цих святкових заходів, що не кажіть, а таки втомлюють і діток, і вихователів. Дорослим потрібно продумати кожен крок — як свій, так і дитини, і діточкам – виконати рекомендації.
– Готуючись до свята, самостійно готую декорації зали, розповідає пані Лідія. – Виготовляю власноруч й атрибути, й подарунки для батьків дітей. Це все займає дуже багато сил і часу. Не тільки робочого, але і особистого. І коли все це увінчується успіхом справи, радію я й мої вихованці, бо все вдалося.
А карантин, попри ентузіазм працівників дитячої установи, зупинив цей нестримний порив творити добро красиво. Хотіли запросити на свято дідусів, але посприяти їм повернутися у молодість наразі перешкоджає пандемія. Коли все заспокоїться і причин боятися заразитися не буде, дідусі прийдуть у «Вишеньку», щоб побувати на святковому заході у стилі 80-90-х років минулого століття.
А під час карантину Лідія Костко працює сучасними методами та ділиться враженнями:
– Із дітками і батьками спілкуємося в дистанційному режимі, для нас усіх це щось нове в роботі. Я дуже вдячна батькам своїх вихованців за плідну співпрацю і старання побачитися в такому режимі. Ми починали роботу із завдань із фізичного виховання. Також діти слухали мій аудіозапис оповідання і відповідали на запитання щодо змісту. Їм було дуже цікаво почути мій голос, а мені — чи дітки впізнали. Потім кожна дитина малювала свій добровірус. Ми вивчали й розказували мирилки, виготовляли макет «Будинок моєї мрії», влаштували флешмоб до Дня вишиванки, а одним із найцікавіших завдань під час карантину був показ мод малих моделей у дорослому одязі. Дітки садили кімнатні рослини у горщики, які потім збагатять підвіконня нашої групи, до Дня захисту дітей виготовляли різноманітне морозиво, готували сюрприз для своїх татусів, розповідали, який їхній батько…. І все це ми маємо на фото та відео… А тим читачам «Громади», кому цікаво перегляну нашу роботу під час карантину, пропонуємо зайти на сторінку ЗДО «Вишенька» у Фейсбуці — запевняю, що наберетеся багато енергії та позитиву!
Вихователька зберігає всі роботи та змонтовані відео, світлини, щоб і діти, й батьки мали хорошу пам’ятку.
Крім основних творчих кроків, пов’язаних із роботою виховательки, Лідія Костко вміє виготовляти прикраси в техніці канзаші, вироби із бісеру, інших матеріалів, а особливо вона старається задовольнити смаки ще й своєї донечки.
Нове захоплення виникло цьогоріч під час карантину – почала розробляти дидактичні ігри для дітей дошкільного віку. У результаті недоспаних ночей і творчого завзяття отримала 16 свідоцтв про підтвердження публікацій своїх розробок на офіційному освітянському сайті vseosvita, від проєкту «Веосвіта» – подяку «за вагомий внесок у розвиток онлайн-бібліотеки методичних матеріалів для педагогів», грамоту «за активне використання інформаційно-комунікаційних технологій у педагогічній роботі», грамоту «за високий професіоналізм, виявлений у процесі створення та розвитку власної інформаційної сторінки в рамках проєкту «Всеосвіта»…
– Зараз у мене, як кажуть педагоги, емоційне вигорання, – не приховує вихователька впливу карантину, — але вже почала повертатися до роботи над своїми розробками. З нетерпінням чекаю на повернення до звичного режиму праці з вихованцями, щоб використовувати свою творчість для навчання та розвитку діточок. Люблю свою роботу і кожного свого вихованця, а ще більше люблю просте, але щире слово «дякую», що з дитячих вуст звучить не просто так, а від душі…
…У цієї молодої творчої людини – багато задумів і планів. Досвідом, як розширити спектр діяльності, щоб зацікавити малечу відвідувати дошкільну установу з радістю, вона охоче ділиться з охочими й собі зростати професійно і з почуттям виконаного обов’язку підтримує конвеєр творчих справ у постійному русі.
– Дуже боляче слухати людей, котрі не цінують нашої професії, вважають, що ми проводимо час із дітьми просто так, — каже Лідія Костко. – А насправді це зовсім не так. І коли чуєш: «Та що ви там робите такого?» чи «Вам добре, діти самі бавляться», стає дуже прикро, що декотрі люди мало обізнані з нашою професією, хоча матері вдома щодня виконують роль виховательки. Попри це, маю багато планів щодо своєї професії, а найголовніша моя мета — щоб люди почали поважати нашу працю і старання, які ми вкладаємо у кожного вихованця… Маю велику надію, що це колись стане реальністю.
Леся БАРДАК
