Більше як місяць у Миколаївській початковій школі діє Гуманітарний штаб Єдиного волонтерського центру. Його розгорнули волонтери одразу ж на четвертий день війни. Щодня там повний робочий день клопочуться невтомні волонтерки: сортують одяг, взуття, дитячі речі та всю гуманітарну допомогу, що прибуває до нас з-за кордону та яку несуть небайдужі жителі громад.
Днями завітала в гості, аби подивитись, як і чим живе Гуманітарний штаб.
Разом зі мною до дверей школи, а тепер штабу, прямує сім’я: чоловік, жінка і хлоп’я. Нам на зустріч виходять троє жінок з повними пакетами одягу. Вже всередині помічаю, що в коридорах людно. Недалеко поважний дідусь приміряє весняну куртку. В протилежному крилі коридору бачу батьків з дітьми.
Шукаю координаторку штабу Наталію Надольську. Волонтерка саме на загальному складі, що розмістився в одній з класних кімнат.
Перше, що зауважую, – напис на класній дошці: 23 лютого, класна робота. На правій частині дошки вчителька каліграфічно вивела «Домашнє завдання з української мови: на сторінці 59, вправа 6, підкреслити головні члени речення». Так було 23 лютого, а 24-го школярі вже не сіли за шкільні парти. Можна здогадатись, що більш як місяць тому там навчались друго- або третьокласники. Тепер їхня класна кімната – одна з тих, де розмістився Гуманітарний штаб Єдиного волонтерського центру.
Разом з Наталею сортують речі миколаївчанки Галина Гордієнко та Лідія Бліха. Вільного місця у класі мало, більшість речей ще в коробках. Але поволі розсортовані речі відносять в інші кімнати.
«Спершу вся гуманітарна допомога була в «Просвіті» та Миколаївському палаці культури. Туди люди все зносили та звозили. Тепер для більш злагодженої роботи та кращої координації у Миколаївській початковій школі ми розмістили Гуманітарний штаб. А загалом штаб займає чотири класні кімнати. В одній – загальний склад, де все сортуємо та розподіляємо. По сусідству – дитячий, жіночий, чоловічий відділи», – розповідає координаторка штабу Наталія Надольська.
До розмови приєднується Лідія Бліха. У вільний від основної роботи час вона допомагає у штабі.
«Сортуємо одяг для наших захисників, передаємо на передову нові й теплі речі: шкарпетки, флісові кофти, термобілизну. Складаємо одяг також для переселенців. Ще передаємо в пологові будинки, у постраждалі регіони в Мелітополь, на Київщину, Чернігівщину. Разом з територіальним центром нещодавно передавали допомогу київським медикам», – доповнює жінка.
Спортивні штани та кросівки – на вагу золота
Поки ми розмовляємо, жінки, не покладаючи рук, продовжують роботу. Наталія і Лідія сортують постіль і теплі речі: пледи, покривала, постільну білизну. Галина Гордієнко у той час розпаковує пакет з чоловічими споднями.
«Отримуємо гуманітарну допомогу з Польщі, Англії, Німеччини, навіть одну валізу нам передали з Америки. Є нові речі, є користовані. Найбільше вимушені переселенці потребують весняного одягу, спортивних костюмів, добротного взуття. Бо приїхали ще в зимових, теплих речах.
Часто приносять нам ось і такі речі ( Галина показує спортивні штани з велетенською дірою на коліні). Ми, звісно, дякуємо усім за допомогу, але не варто нести в гуманітарний штаб абсолютно все, що вдома в шафі залежалось або дуже зношене, що й на ганчірки не годиться. Це лише додає роботи, а латати дірки на штанях нема часу», – зауважує Галина Гордієнко.
У сусідніх кімнатах дитячі речі сортують Ірина Стадник та Оксана Петрів.
На час мого візиту у кімнаті мама з хлопчиком шукають весняні речі. Мама перебирає штанці. Хлоп’я ж прикипіло до коробки з іграшками, та м’які пухнастики хлопчака не цікавлять. Шукає машинок.
Чого з одягу найбільше потребують? – запитую волонтерок. «Спортивні штани – на вагу золота», – жартує Ірина Стадник. «А ще взуття, особливо легенькі кросівки».
Будні штабу
На запитання, як починається звичний робочий день у штабі, відповідає Галина Гордієнко: «Ранок починаємо вітанням «Слава Україні», а робочий день завершуємо: «З миром, з Богом». Тепер, гадаю, у такий тривожний час недоречно вітатись словом “добридень”. Добрим він буде лише тоді, коли переможемо!», – розмірковує Галина Гордієнко, чоловік якої у цей час на передовій наближає нашу перемогу.
Працює штаб щобудня з 9-00 до 17-00, без обідньої перерви. Субота та неділя – вихідні.
Допомагають дівчатам двоє переселенок – Оля з Дніпра та Марина з Чернігова.
«Дуже хороші дівчата», – в один голос кажуть співрозмовниці.
Усі миколаївські волонтерки принципово розмовляють українською і за жодних обставин не переходять на інші мови, а гостей гуманітарного також штабу закликають спілкуватись державною мовою. Принагідно нагадують чоловікам, щоб завітали до військкомату ( тепер – центр комплектування та соціальної підтримки), що неподалік.
Одяг, взуття та інші необхідні теплі речі видають лише тим переселенцям, які зареєструвались у місцевому управлінні соціального захисту. Відповідальна за ведення документації миколаївчанка Ольга Сороколіт.
Щодня у документації штабу значиться майже 100 записів. Це означає, що сотня сімей за один день отримала декілька клунків всього необхідного.
«Жодних лімітів ми не встановлюємо. Дехто приходить через день», – каже Наталія Надольська.
Поки дівчата сортують, встигаємо ще й в політичних експертів перевтілитись. Роздумуємо, коли Україна вже врешті переможе. Жінкам хочеться паску святити вже в мирному житті. Галина Гордієнко мріє, аби у такій несподіванці, як ми прокинулись від звістки про війну, щоб ми вранці прокинулись від радісної звістки, що війна нарешті завершилась.
Любов ДОБЖАНСЬКА
