Продовжую ділитись з читачами власними спостереженнями про будні материнства. Часом з іронією, деколи з сарказмом, але від того розповіді не втрачають своєї злободенності.
ЛЮДИНА В ПІЖАМІ
Будні матусь малюків здебільшого однакові. Вони радше нагадують великий замкнутий цикл, де всі події повторюються, а власні справи чи потреби треба підлаштовувати під режим малюка. Денний сон малечі – то «золота година спокою». За цей час треба встигнути завершити всі хатні клопоти. А тільки-но врешті зручно вмостишся почаювати чи пообідати, одразу ж долинає тихе пхинькання.
Деякі матусі скаржаться, що у декреті перетворюються з офісних леді на людей в піжамі. Особливо в холодні зимові, а тепер карантинні, дні, коли немає потреби нікуди іти, то й нема потреби знімати піжаму. Немає змісту робити макіяж чи добирати нове вбрання. У такій піжамній ізоляції можна з власним глуздом посваритися. Тому поволі починаю розуміти тих, що кажуть про післяродову депресію.
До речі, вчені підрахували, що впродовж перших двох років життя малюка, батьки, (авт. – тут читай – мама) недосипають аж 180 днів. Рятують від депресії прогулянки на свіжому повітрі, спілкування з іншими матусями, коли розумієш, що в інших такі ж клопоти. І ти не одна… людина в піжамі чи то в халаті (авт. – необхідне підкреслити).
БАБУЛІНГ. НЕ ЧУЛИ?
Про булінг знають, мабуть, вже всі. А що таке бабулінг? Жартівливе слівце вигадали самі ж матусі на позначення дуже нав’язливих бабусь, які все вміють і знають, як єдиноправильно.
Не всі подружні пари мають змогу жити окремо, тож деякі бабусі, як мусони, дмуть з океану та формують погоду в сім’ї.
Часто бабусі надокучають своїми порадами геть зовсім не зі зла. Просто у часи, коли виховували нас, не було інтернету, гугл-лікаря та численних форумів. Інформацію здебільшого дізнавались з книг чи усно і переповідали з уст в уста. Тому такі поради особливо цінувались. Натомість тепер інформації по догляду за дітьми сила-силенна: книжки, журнали, блоги, відеопорадники, онлайн-консультації. Часто на прогулянках з молодими матусями ділимось власними історіями. Хтось бідкається співжиттю під одним дахом зі свекрухою, хтось, навпаки, нахвалює маму чоловіка і радіє допомозі.
На основі зібраного матеріалу, вигадала таку «класифікацію» бабусь.
Бабуся-модниця: це така матуся, яку і бабусею складно назвати. Ба більше – слово «бабуся» її ображає. Бо відчуває себе і виглядає завжди на 25+. Тепер, коли діти вже виросли, у неї врешті відкрилось «друге дихання» і бажання пожити для себе, влаштувати особисте життя, помолодитись врешті-решт. Така бабуся не надто любить няньчитись з онуками, а залишатись на ніч з малюком – навіть не смійте просити. Бабуся-модниця, як і наш президент, «нікому нічого не винна»…
Бабуся-золото: це порятунок, рятівна соломинка для молодих сімей. Вона і діток приглядить, і спати вкладе, і в хаті підмете, ще і їсти смачно на два дні наперед наготує. Не бабуся, а золото. Ні, не золото, а діамант. І як вона це все встигає?
Бабуся на відстані: для деяких сімей це ідеальний варіант. Фото внуків можна надіслати по вайберу й того цілкомдостатньо. Бабуся лайків та емоджі поставить. Два рази на рік приїде в гості, навідається на святого Миколая і на День народження. А як не вдасться подарунок передати, скористається послугами «Нової пошти». Бабуся на відстані не діймає своїми порадами, жити не вчить. Для когось – ідеальний варіант, а хтось хотів би бабусю бачити частіше.
Бабуся-жандарм: цей типаж бабусь найчастіше мені трапляється на дитячих майданчиках. «Туди не стань, того не чіпай, туди не йди, так не можна, цього не можна і того не можна, і отого ген-ген також не можна». Таких бабусь намагаюсь зрозуміти, бо довірили їм найдорожче – онуків. Але надмірні заборони для активних діток, які тільки вчаться досліджувати світ, не на користь.
ВДЯГНИ КУРТКУ, БО МАМІ ХОЛОДНО
І це з тієї ж опери. Свого часу відомий педіатр – лікар Комаровський, у властивій йому саркастичній манері радив матусям, як вдягати малюків на прогулянку. Особливо наголошував, аби простежити, щоб тепло була вдягнута бабуся. Бо якщо вона промерзне на вулиці, у той час, як внучок вже десяток разів оббігав дитячий майданчик вздовж і впоперек, одразу ж почне навдягувати вже розігрітого бешкетника. Або менш оптимістичний варіант – твердо вирішить, що на вулиці холодно, можна застудитись і час повертатись додому.
Мабуть, з таких кумедних ситуацій і зародився відомий флешмоб #мамо_я_ в_шапці. Молодь робить світлини в головних уборах і надсилає турботливим матусям, що голова в теплі, а значить усе добре. Ніхто не застудиться.
МОЇ БАБУСІ
Пригадались мені мої бабусі.
Одна з них зі Стільська – бабуся Марія. Бачились ми в дитинстві раз або двічі на рік. Приїжджали в гості на Різдво чи на Пасху. Завжди в дитинстві думала, що Стільсько – то в Карпатах. Бабця завжди запрошувала скуштувати свого капусняку або борщу, а хто усіляко пручався, отримали прізвисько – «здохляк». Перепало й мені.
Мала бабця Марія таємну шафу з солодощами. Коли я трохи подорослішала, казала, що то шафа з цукерками й печеньками по обміну. Ми отримували солодощі, які привезли бабці попередні візитери, а наші гостинці бабця дбайливо берегла для нових гостей.
З бабцею Наталею з Гаїв ми жили змалечку. Але мала бабця прикрий характер. Дуже ображалась на слово «баба», бо воно їй асоціювалось з бабою Ягою. Так і казала: «Баба Яга – в лісі, а я – бабця».
Цукерку в бабці треба було заслужити, берегла солодощі під подушкою. А що в останні роки їй важко було пересуватись, то я була за доглядальницю. В мої щоденні обов’язки входило: зробити бабці чорну каву, підсмажити яйце «на сметанці», потім розчесати, зав’язати хустку і помогти бабці з гавулькою дійти, щоб сісти на ґанку.
У дитинстві завжди думала, що бабця ревнувала мене до сусідських дітей. Бо тільки ті приходили на подвір’я побавитись, чула з хати голосне: «Любцьу-уу-у!».
Бабця Наталя вчила мене молитися, щоправда, на свій манер: «ні оца і сина, святого духа амінь», «єжи сі набесі да святиться», розказувала історії-побрехеньки про «жуліка» в поїзді, а ще тихцем історію про свого брата-упівця, якого вбили енкведисти.
Обидві бабусі вже давним-давно на хмарах, але при згадці про них стає добре, тепло, по-дитячому радісно.
Цінуйте і приїжджайте до бабусь, поки вони ще з вами. Не соромтесь подзвонити, поцікавитись, як здоров’я, допоможіть бабці розібратись з «акцією» на телефоні. А як будете щомісяця поповнювати бабці рахунок – ціни вам не буде.
Любов ДОБЖАНСЬКА
