Погляд цієї людини на громадянську спільноту цікавий, насамперед, тим, що пасічник Андрій Лалак порівнює державотворення в Україні із процесами у вулику…
-Бджолине суспільство теж хворіє. Бджоли відчувають свої проблеми і здатні миттєво реагувати на зовнішні виклики. При потребі захищають житло. При недостатку корму економлять ресурси. Тільки-но настають сприятливі умови, знову розвиваються та освоюють нові території. А, втім, якщо матка (вона головна в бджолосім’ї, але існує у співдружності) неякісно виконує свою роботу, то її заміняють. У вулику мусить бути баланс. А ось у державі буває інакше.
-У чому, на Вашу думку, полягає ця різниця і що треба робити для врівноваження ситуації?
-Бджоли, на відміну від багатьох людей, живуть за певними правилами, образно кажучи, дотримуються законів і дають собі раду. Людство мусить запозичити це. Ми повинні працювати, як робочі бджоли, що забезпечують існування всієї сім’ї. Кожен із нас мав би зробити посильний внесок у загальну справу – хто що вміє, знає, може, тобто бути соціально відповідальним. Порядок навести вдома, на роботі, в місті чи в селі, у державі. Якщо кожен із нас працюватиме сумлінно, держава розвиватиметься. Основною метою бізнесу має стати не тільки заробляти гроші, а бути корисним не тільки собі, а й іншим людям. Тобто, твори добро. Європейська політика базується на цьому. І тому там престижніше бути депутатом органу місцевого самоврядування. У нас – навпаки. Податки повинні платити всі, має діяти принцип відкритості надходження коштів, а витрати треба пiдкрiплювати походженням доходiв. І такий підхід має стосуватися й чиновників, щоб люди знали, звідки вони мають гроші на дорогу нерухомість тощо. На нашому утриманні забагато чиновників, і вони ще й диктують народу свої умови. Необхiдно змiнити пiдхiд до формування бюджету – треба починати знизу. А в нас навантаження на місцеві бюджети щороку збільшується, а джерела надходження коштів звужуються. Щодо формування влади, то належить спочатку обирати мiсцевих депутатiв. Бо поки не буде якiсної влади на мiсцях, доти її не буде в Києвi.
-У суспiльствi нерiдко чути нарiкання на вiдсутнiсть достойного лiдера…
-Знову вдамся до паралелі. Iснування бджолосiм’ї забезпечують робочi бджоли. Матка головна, але, повторюю, у співдружності. Вона походить із цієї ж сім’ї, її контролює сім’я. А де народжується суспільна еліта? Звісно ж, серед нас… Тож лідер нації повинен вийти з народу, пройти всі щаблі кар’єрного розвитку, бути поважаним людьми. Зауважу, що кар’єрний ріст можливий лише через рядову роботу.
-А як подолати певне розчарування в суспільстві, що серед інших причин спонукає багатьох виїжджати за кордон?
-Так, люди самоусунулися від процесів державотворення, готові страждати. Однак, кожен із нас – автор того, що нас оточує. Виборець несе відповідальність за того, кого обрав. Життя – це постійна боротьба. Важливо не здаватися, йти далі.
-Яку суспільну проблему Ви особисто вирішували б насамперед?
-У народі побутує думка, що комусь хтось щось винен. Середньостатистичний житель села чи міста впевнений, що хтось повинен йому щось зробити чи дати. Ні, це не так, бо людина повинна сама про себе турбуватися. Тому вважаю необхідним усвідомити абсурдність закладеної в людські голови комуністичної пропаганди про те, що, мовляв, мені не дають, і тому я неуспішний, а ще про те, що заможним бути шкідливо. Ще однією нашою проблемою є те, що пересічний громадянин не вірить у власні сили, у те, що може стати автором змін у державі, а ще – не сприймає успіху людини, котра поряд. А радіти чиємусь успіху – це велике шляхетство, адже не за кожним досягненням стоїть злочин… Пора змінювати мислення і радіти успіхам інших, намагатися бути такими, як інші, і ще успішнішими. Бо справді важко бути щасливим серед нещасливих…
-На Вашу думку, постійне штурмування схилу, образно кажучи, може призвести людину до лідерства?
-Безперечно.
Розмовляла Леся БАРДАК
