До його скромної садиби в селі Розвадів біля Миколаєва нерідко навідувалися знайомі й друзі, котрі й запросили туди журналістів. Працівники редакцій місцевих та регіональних видань, телерадіоредакцій зробили розголос. Звісно, що перші (та й подальші – теж) публікації про талановитого краянина вийшли у нашій «Громаді». Тоді й професіонали зацікавилися художніми творами Івана Сколоздри з казковими сюжетами. І це були не тільки картини на склі, а й глиняні фігурки. І згодом мистцю присвоїли звання Заслуженого майстра народної творчості, вийшов фотоальбом його творів, зняли три фільми про його неординарність.
Уже тринадцять років доріжка попри залізницю з головної розвадівської вулиці хоч і веде до тієї його світлиці, але ця хата вже без Івана Сколоздри. 27 серпня 2008 року він відійшов у засвіти…
Минулої неділі в затишний народний літературно-мистецький музей імені Уляни Кравченко, що в Миколаєві, на поклик завідувачки Марії Ганич зійшлися-з’їхалися ті, хто не лише має тяму в мистецтві, а й пересічні шанувальники творчості Івана Сколоздри з Миколаєва, Розвадова.
Вдало розкладені на мольбертах, розвішані на стінах, картини Івана Сколоздри по-новому надихають. А оті його фігурки з глини – це неначе новий штрих історії українського мистецтва, що об’єднує не лише часові й вікові віхи, а й власне історію, літературу, музику, культуру загалом і вивищує в них кожну талановиту людину, надає нового шарму казці чи іншому переказу української народної творчості.
Власне, складається враження, що мистець сам перетворив своє життя на добру казку. Пригадую ті зустрічі з ним у його світлиці, у майстерні, у тимчасовому прихистку картин і фігурок, до яких ставився так трепетно, як до діточок… Коли він показував свої картини, розповідав про них, то враз переносився думками в історію своєї України, у змальоване ним життя свого народу й у тих думках висловлював неабиякий оптимізм, тверду віру в побудову справжньої незалежної держави. Він був простим, хоча й надзвичайно розумним і мудрим, навіть, на мою думку, філософом… Збереглася його багата бібліотека, з якої він черпав знання, і ці книжки вражають глибоким змістом. А нині, як декламував вірш авторки цих рядків учасник Народного театру «ХЛІБ» Роман Збудовський, «його нема, лише картини-барви, лише фігурки-діти у журбі, осиротіли і не пахнуть фарби, поволі сохнуть пензлики малі…». Та в цій літературно-музичній атмосфері миколаївського музею видавалося, що сам Іван Сколоздра присутній на імпрезі і радий, що про нього згадали…
А далі вигравав на флейті музику Мирослава Скорика викладач Миколаївської школи мистецтв Левко Іщак. Вірш Романа Хоркавого про Івана Сколоздру читав Богдан Стоян.
– Я вперше побачив наживо його скульптури й картини, коли разом із Еммануїлом Миськом їхав із Трускавця, – поділився спогадами гість зі Львова, доктор мистецтвознавства Ростислав Шмагало. – Вражає його любов до кольору. Треба створювати регіональний музей, щоб збереглися його твори.
Письменниця Марія Чумарна, хоча й познайомилася з Іваном Сколоздрою лише за місяць до того, як доля забрала його від активного життя і спілкування, та встигла розговорити мистця на камеру. Тому нині маємо легкий і водночас динамічний фільм у циклі передач «Феномен України» та ще дві передачі Львівського телебачення. За наполяганням Марії Чумарної художник і скульптор передав свої твори на зберігання Львівському музею етнографії та художнього промислу (джерела пишуть про близько 300 малярських робіт та 122 скульптури). Присутні зацікавилися долею цієї скарбниці, а ще одностайно визнали, що треба активніше добиватися відкриття музею Сколоздри на його малій батьківщині, незалежно, чи це буде в Розвадові, чи в Миколаєві.
Марія Ганич, завідувачка музею та ініціаторка заходу, зауваживши, що уявно можна святкувати 100-річчя Сколоздри, склавши два літочислення докупи: роки від його народження (87) і від смерті (13), запропонувала переглянути фільм «Феномен України Іван Сколоздра» Марії Чумарної. У ньому – розмова авторки з мистцем про його справу та життя всього роду, де він згадує про бабусю, її казки, а ще – про випадкове віднайдення на горищі осяяних сонцем старих ікон на склі, що саме вони дали йому поштовх творити. Розповів Іван Сколоздра і про те, що навчився прудко гачкувати, вишивати, плести п’ятипальцеві рукавички, як за кілька годин виліпив першу скульптуру – бюст Івана Франка, про те, що має в колекції свій автопортрет і бюст Бетховена, композиційні вироби за сюжетами українських народних пісень, літературних творів, особливо – казок. І ще багато цікавого розвадівчанин розповів у фільмі, тому варто його переглянути.
Історик із Розвадова, директор Крупського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Роман Сколоздра так і зауважив:
«Я – теж Сколоздра! І це неправда, що прапрапрадід художника – Іван Шкло, бо я дослідив родовід, у ньому були лише Сколоздри. До цієї родини в селі кажуть «До Козака», бо, можливо, хтось із предків був козаком, адже близько 300 років тому біля старовинної розвадівської фортеці був козацький Табор. Найдавніший документ, датований 1784 роком, – метрика про хрещення Данила з роду Сколоздра».
Історик говорив і про стресові моменти в житті художника 14 вересня 1988 року, коли його під прикриттям причетності до журналістики відвідали співробітники імперських служб, а він начисто виклав їм своє синівське бачення свободи тоді ще радянської України…
Директорка Веринського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Олена Говикович із Розвадова працювала вчителькою образотворчого мистецтва і писала курсову роботу за творчістю Івана Сколоздри, розробила цикл уроків за творами краянина, щороку в квітні, до Дня народження Івана Сколоздри, присвячувала урок його творчості, а в 2019 році ініціювали перший майстер-клас, провела таких безкоштовно понад десять.
– Ці майстер-класи я ототожнюю зі здійсненням мрії мистця мати власну художню школу, – каже Олена Говикович.
Теплі спогади висловила про свого дядька його племінниця Люба Петріца та подякувала товариству за те, що пам’ятають про нього.
Ще довго згадували про майстра пензля і підкорювача глиняної пластики Івана Сколоздру і вищеназвані гості музею, й інші відомі люди, як, наприклад, миколаївчани Леонтій Войтович, Віра Блискун, Ганна Драголюк, Іван Скибак із Трускавця…
У затишній світлиці музею діє виставка творів Івана Сколоздри з приватних колекцій Петра Кобрина, Олександра Мірошнікова, Ігоря Проціва, Люди Маркус. Заходьте, щоб надивитися на ці барвисті скляні малюнки великого Майстра, розквітнути серцем серед цвіту рідної прадавньої України, подякувати за цей земний скарб тому, хто вже біля Творця…
Леся БАРДАК
