На святкуванні Дня міста Миколаєва кожен охочий міг зробити світлину на пам’ять у стилі «етно». Головним атрибутом фотозони був кількаметровий очеретяний човен на ймення «Тірас». Так колись давні слов’яни називали річку Дністер. Автор човна з очерету – миколаївчанин Микола Рудь.
Очеретяний човен є одним з найдавніших відомих нам суден. Історично такі човни були поширені на територіях, де був брак деревини (Месопотамія, Єгипет, високогір’я Анд) і дотепер все ще використовуються в кількох місцях по всьому світу. Човен «Тірас» ззовні схожий на ті, якими плавали ще античні мореплавці, а тепер схожими ще й досі послуговуються перуанці на озері Тітакака, що в Південній Америці. Очеретяні човни в Європі зараз можна побачити на острові Сардинія в Італії.
Від мрії до дії
Ідея створити унікальний човен виникла в Миколи ще в юнацькі роки. Начитавшись пригодницьких романів про піратів та їхні подорожі, юнак марив човнами та мандрами. Коли подорослішав, занурився у вивчення козацьких човнів – «чайок», турецьких галер. Ця дитяча мрія спробувати змайструвати власний човен довго жевріла в думках і чекала слушного моменту.
Майструвати човни Микола Рудь почав не одразу, починав з плетіння кошиків з лози. Усі рідні, знайомі, родичі оцінили роботи й закликали продовжувати плести кошики, а Миколу не покидала ідея таки змайструвати човна.
Чоловік проштудіював усю необхідну літературу, перелистав тисячі інтернет-сторінок у пошуку необхідної конструкції. Та все було не те.
«Жодного детального опису не було, лише загальні фотографії», – пригадує співрозмовник. Тому вирішив власноруч змайструвати очеретяний човен за власним проєктом. Перший човен зібрав чотири роки тому й одразу випробував його на воді.
«Цікаво було, як він втримається. Зробив висновки, що було не так. Перший човен не мав по боках бортів, не був дуже щільно зв’язаний, ще був «сирий», вже другу версію удосконалив – навчився щільніше і тугіше зв’язувати очеретяні сніпки», – каже човняр.
Заготівля очерету
Процес збору човна докупи – робота фізично затратна. Найскладніше – заготівля очерету.
«Заготівлю починаю взимку. Найкраще для майстрування човнів підходить молодий однорічний очерет, навіть «недостиглий», зібраний з листопада по березень-квітень. Саме у цей час він ще зелений, бо вже в травні-червні очерет старіє, жовкне, ламається і всихається. Такий для човна вже не використаєш», – розповідає про ретельний підхід до вибору сировини човняр.
Після збору очерет треба добре просушити. За майстерню чоловікові править горище, там рівномірно розкладає зібраний «урожай». На цьому процес тільки починається.
Далі Микола Рудь перебирає, сортує очерет за довжиною. «Короткий використовую для коротких сніпків, довгий для – подовгастих. Потім сніпки з допомогою шнурка зв’язую докупи і формую конструкцію човна. «Тірас» виготовляв впродовж місяця, щодня по дві-три години працював у майстерні», – розповідає човняр.
І так щороку умілець робив новий човен, удосконалюючи техніку та конструкцію. Перші два човни були одномісні, два наступні – двомісні.
Третій човен вийшов кращий за два попередні. Його Микола Рудь випробував на маленькій воді, на озері, а четвертий «Тірас» – на великій воді, на Дністрі.
«Торік зробив менший човен вагою 80 кілограмів, а вже цієї зими – більший, вагою 150 кілограмів. Вдосконалив його і назвав «Тірас» – каже човняр.
Річковий тест-драйв
На очеретяному «Тірасі» Микола Рудь вже здолав понад 30 кілометрів, плив з села Устя до села Заліски, що на Жидачівщині. Маршрут подолав за один день.
«Течія не дуже швидка, бо Дністер не був повноводний», – розповідає.
Про свою мандрівку чоловік каже, що це було водночаз і випробування човна, і зручний спосіб активного відпочинку на воді.
«Розглядати мальовничі краєвиди нашого Дністра – невимовне щастя», – каже Микола Рудь.
В амбітних планах човняра здолати два важливі «марафони»: перший – Дністром до Заліщиків (Тернопільських), та допливти по течії Дністром аж до Чорного моря.
Бажаємо мріям і планам здійснитись, а човняру – поставити особистий рекорд та потрапити до Книги рекордів України.
Любов Добжанська
