На місцевих виборах до Миколаївської громади Микола Оприск балотувався від політичної сили «Європейська Солідарність» по округу №2 , що об’єднав понад десяток сіл (Повергів, Колодруби, Велика Горожанна (Підлісся, Трудове), Липиці, Павуки, Ричагів, Кагуїв, Вербіж, Гонятичі, Новосілки-Опарські, Мала Горожанна, Сайків). А ще сусіди Миколаєва – Дроговиж та Устя.
До об’єднання ці два села мали одну спільну сільську раду – Дроговизьку, тепер утворили однойменний старостинський округ. Інтереси сіл у Миколаївській територіальній громаді за депутатською трибуною відстоює місцевий підприємець Микола Оприск.
Із депутатом говорили про проблематику округу, ідеї та розвиток Дроговижа.
– Миколо Володимировичу, серед кандидатів в депутати у вашому окрузі Ви набрали найбільшу кількість голосів – 244. Як гадаєте, чому саме вам виборці довірились?
– Це вже друга моя депутатська каденція. Односельчани добре мене знають і часто звертаються по допомогу. Одинадцять років тому наважився і заснував фірму, що займається виробництвом будівельних матеріалів, а також вантажними перевезеннями. Завжди, коли маю змогу та можливості, відгукуюся на заклик допомогти. Чи то коштами, чи технікою, працівниками, будівельними матеріалами. І не лишень рідному Дроговижу, а й сусіднім Устю, Ричагову, Кагуїву. За п’ять років на території нашої сільської ради ми багато зробили. Хто оцінив, той і проголосував.
– Чим відрізняється депутатство у сільській раді та в Миколаївській громаді?
– Тепер є суттєва різниця, бо у сільській раді у нас було лише два села і наш бюджет ми могли розподіляти на розсуд депутатів, натомість, в громаді – понад двадцять населених пунктів і всі хочуть ремонтувати дороги, і кожне село має свої потреби. Але специфіка роботи не змінилась, проблеми нікуди не зникли. Однак тепер на своє село кошти з бюджету треба твердо і голосно відстоювати.
– У якій депутатській комісії працюєте?
– Очолюю депутатську комісію з питань житлово-комунального господарства, розвитку сільської місцевості, енергозбереження та інфраструктури. Питання нашої комісії – це ремонти доріг, тротуарів, робота з ОСББ, комунальна сфера.
– На минулій сесії Ви запропонували кошти з ремонту вулиці Шкільної в Дроговижі перенести на ремонт вулиці Молодіжної? Чим одна вулиця пріоритетніша за іншу?
– У соцмережі мої односельчани викладали фото вулиці Молодіжної – там зі сторони залізничного переїзду утворились озера. Обидві вулиці паралельні до центральної вулиці Тараса Шевченка. Десь півтора року ремонтували нашу головну дорогу, тому обидві сусідні стали об’їзними. Всі вантажні і легкові машини рухались по Молодіжній, Шкільній, Лесі Українки, щоб виїхати на трасу Київ-Чоп. Поки центральну дорогу зробили, то об’їзні вщерть зруйнували. Вулицю Шкільну ми ремонтували за минулої каденції, а тепер планували її відремонтувати повністю до траси Київ-Чоп. Але прислухались до думки жителів села і вирішили спрямувати кошти на Молодіжну.
– Які наразі найнагальніші питання рідного села?
– Найперше – покриття вулиць Молодіжна, Івана Франка, Шкільна. Зокрема, вулиця Івана Франка майже постійно в болоті. Ще вулиця Лесі Українки, що вище за церквою. Обіцянка «автомагістралі» дати «зрізаний» асфальт, щоб підсипати дорогу, так і залишилась обіцянкою.
У Дроговизькій школі плануємо зробити ремонт частини фасаду, подали на конкурс мікропроєктів. Також маємо намір зробити доброустрій в центрі села.
Маємо ще й довгобуд з 1980-х років. Мав бути новий Народний дім, але чекає дотепер. За нашої каденції ми виготовили документацію, присвоїли адресний номер, ПКД, вставили вікна. Наскільки пригадую, є ПКД на 27 млн грн. Там має бути центр культури для дозвілля дітей та молоді, мистецьких заходів. Сума дуже велика і треба шукати кошти, бо на такі масштабні об’єкти їх не так легко знайти ні в місцевому, ні, тим паче, обласному бюджетах. Тепер це справи громади.
Плануємо в церкві замінити дах. Для цього навіть схід села збирали як на референдум, бо думали, чи фарбувати дахівку церкви, чи замінити. Зійшлись на тому, аби зробити гідно – замінити покрівлю.
– Яким бачите своє село через найближчі п’ять років?
– Звісно, хочеться, щоб в Дроговижі було, як в Парижі, але розуміємо, що всіх клопотів в селі за п’ять років не вирішити. Загалом роботи багато – куди не глянь. Бо добрий господар завжди собі роботу знайде, навіть на маленькому клаптику обійстя.
Розмовляла Любов ДОБЖАНСЬКА
