Ще кілька тижнів і завершиться шкільний навчальний рік. Для більшості учнів – це, безперечно, радість, бо попереду аж три місяці канікул, літа, сонця й відпочинку. Натомість для випускників не так все веселково, бо почнеться гаряча пора ЗНО та вступу до вишів. Є серед випускників й такі, хто ще не визначився з фахом. Ще б пак, обрати професію і справу всього життя – не так просто.
Тому вирішила познайомити з професією, яка обросла стереотипами та міфами. На неї вже навіть встигли почепити ярлик – «не жіночий фах». Наша співрозмовниця Тетяна Мисик, курсантка Львівської національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, розповідає про фах військовослужбовця, вступ до вишу, навчання, армійський режим та амбітні плани.
Зазвичай військовий фах обирають, аби продовжити сімейні традиції, утвердити родинний статус військових. «Це – стереотип, – каже Таня. – У моїй родині не було військових». Мама Тетяни – вчителька фізкультури у Демнянському НВК, а сама Тетяна – найстарша з п’яти дітей у сім’ї Мисик.
«Про те, що буду вступати до військової академії, вирішила ще в десятому класі», – каже другокурсниця.
У десятому класі друзі Тетяни, два курсанти військового вишу, так захопливо описували своє навчання, що юнку це неабияк зацікавило. На вибір професії також вплинула й ситуація в країні. На той час вже п’ятий рік тривала і досі триває російсько-українська війна, мало не щодня на Сході гинуть українські військові. До слова, родом з Демні загиблий «кіборг» Любомир Подфедько. Тому дівчина ще два роки тому твердо вирішила обрати для себе військовий фах, але нікому про це не казала.
У школі Таня навчалась на відмінно, їй однаково добре вдавались і гуманітарні, і точні науки. «У школі дуже любила математику та історію. Коли постав вибір, куди вступати, вагалась між Львівською академією сухопутних військ та університетом безпеки та життєдіяльності (пожежним). У час, коли в країні триває війна, розуміла, що почуватимусь у безпеці, якщо матиму військовий фах. Так зможу захисти свою майбутню сім’ю, буду знати, як володіти зброєю, знатиму ази медицини»,- каже Тетяна.
Батьки були проти
Обрати професію – одна справа, а знайти порозуміння і підтримку батьків – зовсім інша. «Після закінчення Академії Сухопутних військ ми зобов’язані підписати п’ятирічний контракт на проходження служби, і невідомо, в якому куточку країни ми опинимось через три роки. Це трохи насторожує, тому батьки, звісно, були проти», – каже Тетяна і додає: «Така вимога академії: п’ять років ти був на державному утриманні, потім треба ті п’ять років відпрацювати на державу».
Усі факультети в академії сухопутних військ – лише державної форми навчання. На вибір вступникам п’ять факультетів: бойового застосування військ, ракетних військ і артилерії, морально-психологічного забезпечення, підготовки спеціалістів бойового забезпечення та загальноакадемічні кафедри.
Тетяна Мисик для себе обрала факультет морально-психологічного забезпечення. Простіше кажучи, буде військовим психологом.
Для вступу до військової академії лишень сертифікату ЗНО виявилось замало, треба було ще пройти психологічний та фізичний відбір (біг, відтискання та ще декілька нормативів).
Ще з весни, аби вступити до військової академії, довелось пройти «дев’ять кіл» медоглядів на придатність: у Миколаєві, Жидачеві, Львові та ще й безпосередньо в самій академії.
У рік вступу до вишу мама Тетяни поїхала на сезонні заробітки до Польщі. Дівчина, що змалку була самостійною та вміла давати собі раду в усьому, вирішила: «Пан або пропав». Поїхала до Львова, подала документи. Пригадує, що приїхала сама, довкола усі абітурієнти були з батьками. Та це відважну дівчину не зупинило.
Про канікули лиш мріяти…
Тільки-но Тетяна дізналась, що вступила до омріяного військового вишу, емоції щастя так переповнювали, що поривалась поїхати додому. Та на цьому ейфорія закінчилась, вже скоро новобранців повезли до найбільшого на Львівщині Яворівського полігону, де продовж місяця курсанти готувались до зворушливого і почесного свята – присяги. Там новаків вчили правильно застеляти ліжко, тримати зброю, маршувати.
На полігоні курсантам видали форму, берці і, замість засмагати на Задорожньому разом з друзями, Тетяна весь місяць вчилась ходити по плацу. «Пріли і нестерпно боліли ноги, – пригадує. – Але це все було того варте, бо на присязі ми добре себе показали».
Вже на присязі Тетяна побачила маму. «Я одразу її впізнала, так хотілось кинутись в рідні обійми, але треба було рівно стояти у строю. Маму впізнала одразу у натовпі батьків, а мама мене ні, бо всі ми були однаково вдягнуті, та й ще й весь курс на плацу, відшукати своїх було нелегко», – пригадує Тетяна. А далі було багато сліз: радості, хвилювань, щастя.
До слова, присягу курсанти склали 24 серпня, у День Незалежності.
Як живуть курсанти?
У військовій академії пари не прогуляєш, як у звичному виші. Бо вже о 5:50 підйом і шикування командирів, потім прокидається особовий склад і вже о 6:00 – руханка до 6:40, далі сніданок, ранковий огляд. Хочеш бути військовою – про манікюр, макіяж забудь, їм тут не місце.
О 8:30 починається навчання, що триває до 14:45, далі обід і ще чотири години для самостійної підготовки, а ближче до вечора – вечірній туалет. Перед сном курсанти мають таку цікаву процедуру, як УТН (українські теленовини). «Нас усіх розсаджують в коридорі по 3 колони і вмикають новини, ми їх дивимось, а потім обговорюємо, українські військові мають бути в курсі подій, що відбуваються у світі та в країні», – каже співрозмовниця.
Живуть дівчата і хлопці окремо. Хлопці – в казармах, а дівчата – в гуртожитках по 4,6,8 у кімнаті, або, як ще називають самі курсантки, – «кубриках».
Такий режим і умови явно не для студенток, які на пари ходять, аби вигуляти новомодну одежу та зробити селфі для соцмереж, гадаю собі.
До слова, смартфони курсанти здають о 7:40, а отримують їх аж о 17:20. Для жодного сучасного студента провести більшу частину дня без телефону – це як прожити без рук. Натомість, курсанти військової академії вчаться обходитись без засобів зв’язку.
У суботу та неділю в академії інший розпорядок – це парково-господарські дні, прибирають усе на глянц. На канікули у військовому виші дають небагато: взимку – 15 діб, влітку – не більше тридцяти.
Про червоний диплом і перфекціонізм
«У військовій академії важливо, який авторитет ти собі заробиш, тут з перших днів треба працювати на свій авторитет. В академію прийшли навчатись курсанти ліцею героїв Крут, які вже знали ази стройової підготовки, мали певний вишкіл, а ти ще зі шкільної парти такого досвіду не мав, тому маєш все схоплювати на льоту, бо з тобою ніхто панькатись не буде», – розповідає Тетяна Мисик. У строгому армійському режимі гартується характер, дисципліна та вольові риси.
Зараз другокурсниця Тетяна має військове звання молодшого сержанта та вже доросла до командира відділення. Вчиться добре та на відмінно, бо має ціль – червоний диплом! Він їй потрібен не для галочки, а для себе і свого особистого авторитету.
«Що мені подобається в академії: тут ти захочеш – і будеш. Усе в моїх руках і від навчання беру по максимуму», – каже Тетяна, яка залучена майже всюди, де тільки може. Зараз – у збірній академії з кросфіту, це – швидкісне виконання фізичних вправ на час.
Окрім того, курсантів академії залучають до процесій, де пурудбачена почесна варта.
Гендерний баланс
«Наразі у Збройних Силах України проходять службу 31757 жінок, що складає 15,6% від загальної кількості військовослужбовців», – про це пише Армія.inform Це, до слова, один із найвищих показників кількості жінок, які служать у війську, в порівнянні з багатьма арміями світу.
За останні роки українським жінкам дозволено служити на більшості військових посад у ЗСУ. Серед наших військовослужбовиць є танкістки, артилеристки, командири рот, взводів тощо.
«У порівнянні з 2014 роком, у 2020-му кількість жінок-військовослужбовиць збільшилась удвічі. За торішньою статистикою, у війську служить 31 тисяча 758 жінок. З них 4810 — офіцерки (8,9%), 25 780 — особи рядового, сержантського та старшинського складу й 1162 курсантки», – на одному з брифінгів повідомила радниця Головнокомандувача ЗСУ з гендерних питань Вікторія Арнаутова.
Цю тенденцію підмітила й Тетяна Мисик. Курсантка розповіла, що лише два роки тому дівчатам дозволили вступати на усі факультети військової академії, а донедавна були доступні лише два.
Тетяна каже, що зовсім не шкодує, що обрала для себе військовий фах, бо за два роки навчилась багато чому, єдине що б виправила, – надто багато непотрібної паперової документації, яку можна замінити електронною формою звітності, та наразі умови встановлює вище керівництво.
Дівчина певна, що незалежно від статі і чоловіки, і жінки можуть бути вправними військовими, для цього треба лишень докласти трохи зусиль та наполегливості.
«Ми вже сьомий рік воюємо, путінські війська чекають команди на кордоні, тому маємо бути готові дати гідну відсіч ворогу. А для цього маємо мати сильну та мотивовану армію і військовослужбовців. Бо хто не годує свою армію, той годує чужу…», – каже курсантка Тетяна Мисик.
Любов Добжанська
