У рамках триденного ІІІ Всеукраїнського форуму військових письменників України Миколаївську міську бібліотеку відвідали захисники-добровольці, котрих письменниками зробила війна: уродженець Житомирщини Василь Піддубний та полтавець Віталій Запека.
Уже вдруге протягом двох років у цій бібліотеці презентує свою творчість Василь Піддубний. Розповів, що стати письменником мріяв здавна, але відсував початок творчості на «колись». Лише на війні у 2014-2015 роках, для участі в якій два місяці на полігоні відбував тренування на кулеметника, зрозумів, що те «колись» настало вже. Новини про війну тоді серцем пережив і зрозумів переживання батьків тих, хто йде на війну. З’явилося «Холодне серце» – повісті, оповідки побратимів, волонтерів і вимушених переселенців.
Щоб видати книжку, Василь їздив на заробітки за кордон. Там не знають, що таке війна. В одній із бібліотек побачив багато сепаратистської літератури. Якщо навіть від українців можна почути, що на Сході – війна громадянська, то про що говорити? Якщо військовий аташе, побачивши захисника з протезом, дивується: «Там що – справжня війна?», то на інформаційному полі справді відчувається наш програш…
А потім був проєкт «Голоси війни: історії ветеранів», в який увійшло оповідання «Шоста хата від фронту». У соціальній мережі Фейсбук Василь дав учасникам бойових дій клич правдиво писати про побачене: «Має бути книга про війну – не про смерть, а про життя на війні, тривалість якого визначає куля». І вона є, навіть у Парижі презентували збірку «Голоси війни: історії ветеранів».
А ще є книга «Піастри», створена за неповні три місяці. А ще – тритомник оповідань «Слово про війну», редагований Василем. Це – правдиві свідчення та розповіді про війну учасників бойових дій, волонтерів, переселенців.
«Історії» – це нова книжка про небайдужих людей і про причини бути там, де стріляють. Обкладинка, ілюстрації належать авторству Василя Піддубного. Про те, чому пішов на війну, Василь Піддубний написав вірш.
Свою позицію захисник України висловив так: «Укропи. Карателі. Хунта. Бандєровци. Так нас називали вороги, прагнучи образити. Так кричали русскомірниє. З присмаком істерики, з нотками паніки. А по- моєму, це звучить гордо. Пишаюсь».
Віталій Запека на позивний «Стілберг» став добровольцем батальйону «Полтава» у 47-річному віці, за 11 ротацій був на фронті три роки без одного тижня. Професійний фотохудожник із тонким відчуттям та баченням краси, настрою, ходу подій.
Розповів про свою цікаву триденну подорож з Полтави в Азію із наплічником ще в шістнадцятирічному віці. Але як творча особистість найбільше вражень має від війни. Із притаманним йому почуттям гумору говорив про те, як пройшов відбір у добровольчий батальйон, про нюанси фотографування загалом і так званого військового туризму. «Ви того хлопця бережіть, бо його очима вас весь світ бачитиме», – запам’ятав вислів про себе на війні.
– Належу до неправильних письменників, – жартує Віталій Запека. – Мої книжки видають всупереч мені. Не хотів нічого видавати, бо є світлини. У мене є два знищені романи, я міг відмовитися від видання. Але видавництва вимагають подати на розгляд рукопис, самі видають, друзі вимагають писати далі, а на вимогу державного Національного академічного театру ще й п’єсу написав…
У доробку автора – фотоальбом «Полтава», воєнно-сатиричний роман «Герої, херої і не дуже…» (два видання за 6 місяців), роман «Завтра знову сьогодні», антивоєнний роман «Цуцик», якого 5 разів перевидавали протягом 1,5 року і котрого подавав на здобуття Національної премії імені Шевченка, але… Інтелектуальний роман «Абсурд» незабаром вийде (орієнтовно 20 березня). Рукопис інтелектуального роману «Місто, яке само себе згубило» знищив. Припорошуються в шухляді інтелектуальні романи «Абсурд», «Ковбасокрад в Раю»… Письменником Віталія Запеку, як і Василя Піддубного, зробила війна.
– Наше «Слава Україні!» тут – гарне гасло, у Рубіжному – вияв патріотизму, – наголошує Віталій Запека.
Слухали гостей дотичні до захисту східних теренів України волонтери Іван Андрійчик (секретар міської ради), Ірина Мелешко та Любомир Заболотний, завідувачка сектору відділу культури Рома Федорів, господиня бібліотеки Віри Блискун, працівники бібліотек, громадськість. Прикро, що карантинні вимоги значно обмежили доступ у приміщення, й радісно, що гості бібліотеки хоча б частково компенсували величну атмосферу перенесеної Книжкової толоки.
Леся БАРДАК
