Advertisement

Солдат 25-ї повітряно-десантної бригади Роман Панченко із Запоріжжя розпочав службу в Збройних Силах України за контрактом у 2013 році. Війна на сході України його не оминула. І завдала не тільки поранення, позбавивши можливості ходити, а й снаги розпочати життя з чистого аркуша, та не де-небудь, а за тисячу кілометрів від домівки – аж у Львові…
А, втім, у Запоріжжі живуть Романові батьки та дві сестри. На запитання про те, чи погодилася родина на його переїзд, відповідає не задумуючись:
-Це – мій вибір. Знаєте ж, як у народі кажуть: «Риба шукає, де глибше, а людина – де краще». Я – не мала дитина… Допомоги в побуті не потребую – з усім можу впоратися сам.
Попри молодіжний азарт юнака і нестримне прагнення жити активно, війна внесла в його задуми свої корективи. Виконуючи чергове завдання, Роман та його друзі-військові біля Красного Лиману наштовхнулися на засаду. Автоматний і гранатометний обстріли – і важкопоранені захисники України опиняються на лікарняних ліжках…
-У Харкові мені зробили операцію, а наступного дня відправили у Львівський госпіталь на реабілітацію, – пригадує Роман Панченко. – У Львові познайомився із Сергієм Калитюком із Дніпра. Він – із моєї бригади, навіть поранення має ідентичне. Ми здружилися й надумали не повертатися туди, де все нагадує про минуле і болить… Залишилися, щоб розпочати життя з чистого аркуша…
Сергій тепер перебуває у Жовкві, де має умови для гри в настільний теніс. А ось Роман – у Львові. Отримав двокімнатну квартиру. Вчиться на математичному факультеті НУ “Львівська політехніка”. А пересувається на інвалідному візку. У Запоріжжі хлопець займався плаванням і підтвердив перший дорослий розряд. Після поранення зацікавився стрільбою з лука. У вересні 2017 року в третіх Іграх нескорених у Торонто (Канада) здобув “золото” серед лучників.
Виокремлюю в розмові з Романом основне: його велике бажання просто жити… Юнак не приховує, що треба вдосконалюватися. Має велике таке бажання.
– Якщо є сила духу, то зробиш усе! Візок не грає ролі, – стверджує Роман. – Усі люди роблять щось важливе. Просто займайтеся чимось посильним, улюбленим, але вдосконалюйтеся у своїй справі, працюйте над собою… І насолоджуйтеся щомиті тим, чого досягли, що маєте саме тепер. Я знаю ціну життя і вже по-іншому ставлюся до багатьох приземлених речей.
Роман Панченко розповідає і про те, що батьки навчили його колядувати, у дитинстві він ходив посівати. Тобто адаптуватися у Львові не склало труднощів, адже виріс в українській християнській родині. Та ще Львів привабив туристичними можливостями. А Запоріжжя – місто промислове, тобто ці два обласні центри зовсім різні.
Захисник України не нудьгує в чотирьох стінах:
-Я живу! Просто насолоджуюся життям! Днями був на сплаві на байдарках. І коли ми наближалися до моста, попід який треба було пропливати, побачити там дітей, котрі приготувалися закидати нас сніжками. Спочатку не схвалював такого їхнього рішення, але коли байдарка наблизилася, подумав, що це буде для мене випробуванням, а для дітей – розвагою, то нехай собі побавляться… Бо в житті не треба нарікати, а сприймати все таким, як є…
На початку цього року в Романа з’явилася мрія – придбати яхту і здійснити на ній …кругосвітню подорож!
Отакої! А ви кажете – візочник… А Роман оптимістично йде до цієї мрії, та ще й самостійно. Чи сподівається на якесь сприяння добродіїв, адже такий плавучий транспортний засіб – не з дешевих? 23-річний хлопець ще й не знає, чи відгукнеться на пропозицію такого сприяння, бо раніше не розраховував на чиюсь допомогу, а лише на власну спроможність… І радить усім людям не боятися труднощів, не розчаровуватися, а просто жити, просто працювати і насолоджуватися кожною миттю…
Має він іще одну мрію – про сім’ю, має певне бачення її втілення. Тож нехай і цей задум здійсниться!

Леся БАРДАК

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Напишіть Ваш коментар
Вкажіть Ваше ім'я