Advertisement

Першокласник Семенко та другокласниця Софійка Велички навчаються у Миколаївській школі першого ступеня. З-поміж іншої дітвори їх виокремлює захоплення від трирічного віку шахами, що вже переросло в серйозне заняття.

Ми познайомилися в їхньому ошатному будинку й одразу ж безперешкодно знайшли спільну мову. Попри бездоганність поведінки малюків, мама Марія раз-по-раз ненав’язливо зауважує діточкам про чемність… А вони, як пташенята, щебечуть і щебечуть…

-Мені шахи не подобаються, а дуже подобаються! – аж підстрибує Софійка.

-А я хочу збудувати в Миколаєві шахову академію! І колись напишу книжку про свої партії! – додає Семенко. – Ми з сестрою вже заробили перші гроші, не витрачаємо їх, а складаємо на будівництво.

-Так, так, Семенко навіть місце для споруди вподобав – у парку 400-річчя Миколаєва, – усміхається мама і звертається до сина: – Навчатимеш дітей безкоштовно?

-За 50 гривень на місяць. Бо ще й хату треба збудувати,..  – усерйоз відповідає хлопець і замислюється…

А мама юних шахматистів додає, що спочатку Семенко мріяв про нові гарні шахи, потім придумав грандіозний проект – академію.  Кошти для його мрій, як продовжує мама, накопичує вся родина.

-Ми збудуємо академію разом із мамою, татом, бабусею, дідусем, – уконкретнює Софійка.

Брат і сестра Велички брали участь у багатьох змаганнях, турнірах, навіть на міжнародних побували. Їхні нагороди – це шість кубків за особисті досягнення та три командні,  двадцять чотири медалі. Але найголовніше те, що протягом трьох-чотирьох місяців діти зуміли досягти 2 спортивного розряду! Третій розряд їм присвоєно на перших змаганнях! Тепер, як зізнаються, намагаються стати такими, як Роберт Джеймс «Боббі» Фішер – видатний американський шахіст, 8-разовий чемпіон США, одинадцятий чемпіон світу, та  Хосе Рауль Капабланка і Граупера – кубинець, чемпіон світу з шахів 1921-1927 років. Вершина не з легких. Але хіба таким наполегливим романтикам недоступна?

…А ось і ще один затятий шахіст, ще один Величко-родич. Іван Дмитрович прийшов поспостерігати за грою малюків та дещо порадити. Раніше часто тренував їх, тепер  діти займаються улюбленим видом спорту під керівництвом Якова Паламаря. Іван Дмитрович розповідає, що Семенко і Софійка – талановиті спортсмени, адже зростають у родині шанувальників шахів. З малих літ бачили, як грають  мама, бабуся, дідусь, та й батько знає цю гру. Навчала дітей уся родина, тепер уболіває  за них і всіляко підтримує, навіть на змагання супроводжує, і нерідко – всією родиною.

-Цікаво, що брат і сестра – суперники у грі, вони мають однакову базу, зацікавлення для навчання, – роздумує Іван Величко. – Я їх переконую, що під час тренування  вигідніше програвати, бо це означає, що маєш сильного суперника, в якого вчишся і котрий ще й стимулює розвиватися.

-…О, та Ви пишете й пишете. Може, не варто аж у газеті про нас розповідати, – скромно  зауважує пані Марія. А верткий  і вигадливий Семенко хутко відповідає, наголошуючи на другому складі:

– Писанка! А що ж Ви думали? Тому пише!

Таких словечок-неологізмів  у його лексиконі – немало. Тож не без захоплення першокласником запідозрюю, що й філологією він  колись зацікавиться. А наразі дітям усе цікаво. Тож дорослим залишається лише продовжувати їх підтримувати.  Бо й справді – може, колись стануть чемпіонами світу, як Фішер і Капабланка.

Леся БАРДАК

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Напишіть Ваш коментар
Вкажіть Ваше ім'я