Advertisement

Давненько не бував на сесіях Миколаївської міської ради. (Якщо бути точним, то востаннє таке зібрання відвідав ще у лютому 2016-го). А побувавши 26 вересня на черговій сесії міськради, ніби скористався пресловутою «машиною часу». У тому сенсі, що нічогісінько відтоді не змінилося. Ніби й не було отого проміжку у більш ніж два з половиною роки. Рівно о десятій годині, коли, власне, вже б мала розпочатись сесія, – майже порожній кабінет мера. Натомість, у приймальній – теж звичні словесні баталії невдоволених активістів з представниками влади та окремими депутатами, які поволі «підтягувались». Все, як колись.

Але мушу зізнатися й в очевидному прогресі – лишень двадцять хвилин протермінували наші обранці, аби приступити до роботи. І почалась вона теж з приємного моменту: настоятель храму УПЦ КП, що у Миколаєві, отець Борис від імені Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета вручив міському голові Андрієві Щебелю медаль «За жертовність і любов до України». Натомість, вже сам мер потішив своїх колег-депутатів «Благословенною грамотою» Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УАПЦ Макарія з нагоди освячення дзвіниці та дзвонів храму Успіння Пресвятої Богородиці у нашому місті.

Без сумніву, такі приємні моменти мали б лишень додати позитиву в роботі міських депутатів. І попервах воно так й було. Розглядали депутатські запити, дискутували у доцільності тих чи інших пропозицій. У своєму журналістському блокноті відзначив запит депутата Олега Старовецького щодо встановлення лавочок на автобусній зупинці навпроти «першої школи». Пригадую, ця проблема вже піднімалась на сторінках «Громади». І навіть був половинчастий ефект: коли тамтешня торговельна точка працювала, то лавочки для пасажирів виносились надвір. А коли закривалась, то й сидіння зникали. Отож, чому б справді таку зручність для миколаївчан і гостей міста не зробити постійною – облаштувати лавочки таким чином, як це зробили сусіди навпроти.

Та коли прийшов час розглядати питання порядку денного, у роботі наших обранців стався несподіваний збій. А «каменем спотикання» була пропозиція внести до порядку денного звіт директора міського комунального підприємства «Житлово-комунальне управління». Андрій Щебель тлумачив, що очільника комунальників обов’язково заслухають сьогодні, але, як заплановано, у «різному». Опоненти ж хотіли почути звіт вже і негайно. Багатьом (і мені у тому числі) було незрозумілим: яка принципова різниця, коли слухати директора «ЖКУ» – на початку сесії, а чи наприкінці? А вона, ота різниця, на переконання присутнього на сесії депутата Миколаївської районної ради Володимира Паньківа, полягає у тому, що, мовляв, стосовно питання порядку денного треба приймати якесь конкретне рішення, а у «різному» така процедура не передбачена. І як не наполягав депутат міськради Андрій Баранецький, головуючий залишився непохитним.

Коли ж депутати почали розгляд питань порядку денного, їхні колеги Богдан Ткач та Михайло Галущак демонстративно покинули «зал засідань». Разом з ними втратила інтерес до подальших подій й група активістів. Думалось, що вони таки повернуться о 13.00, коли мав би звітувати директор «ЖКУ».

А тим часом депутати вже без особливих проблем та обговорень розглянули подальші питання порядку денного. У числі перших значилось затвердження основних напрямків бюджетної політики міста Миколаєва на 2019 рік, графіку проведення чергових засідань сесій Миколаївської міської ради на четвертий квартал цього року та розпоряджень міського голови. «Левову частку» зайняли так звані земельні питання. Вони теж приймались трафаретно: «Є зауваження? Немає. Голосуємо!».

Пожвавились депутати лишень при розгляді передостаннього, двадцять дев’ятого, питання: «Про розірвання договору оренди земельної ділянки з ТзОВ «Рояр»». Всім було цікаво, що це за «Рояр» та де він орендував землю. Заслухавши пояснення головуючого, депутати теж дружно проголосували за розірвання такого договору.

І ось воно, останнє, тридцяте питання порядку денного –  «Різне». Спершу директор міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» Віра Гичка грунтовно пояснювала депутатам, чому та для чого бере кредити саме у «Приватбанку», відповіла на інші їхні запитання. А коли прийшов час звітувати директору комунального підприємства «Житлово-комунального управління» Володимиру Леськіву у кабінеті не було ні активістів, ні кворуму. Тому звіт невдовзі набрав формату «запитання – відповідь», а потім плавно перейшов у доволі мирну дискусію.

Напевно, на такій спокійній ноті сесія і завершила б свою роботу, якби депутат Ігор Ковальський не поставив питання, яке буквально витало у повітрі: «Чому люди зранку прийшли у міську раду? Про які проблеми на сміттєзвалищі вони б хотіли запитати очільника «ЖКУ»?

А проблем, судячи з пояснень самого Володимира Леськіва та доповнень міського голови Андрія Щебеля, там дійсно вистачає. І це стало ще більш очевидним, коли до обговорення долучився представник фірми-інвестора полігону твердих побутових відходів у нашому місті. Йому поставили чимало малоприємних запитань. Та озвучувати їх, а тим паче аналізувати відповіді представника фірми-інвестора, не бачу жодного сенсу. Бо, повторюсь, кворуму на той час не було і жодних рішень депутати не могли б прийняти. А сенс цей (і неабиякий!) появився б, якби втілилась у життя пропозиція депутата Світлани Соколової скликати з приводу аналізу стану справ на сміттєзвалищі позачергову сесію міськради. Від себе ж додам, що якби таке сталося, то проводити сесію варто не у кабінеті мера, і навіть не в так званому «дзеркальному», а у великому залі міського Палацу культури. Не треба бути провидцем, аби стверджувати: «Аншлаг гарантовано!».

Степан Семенюк, член Національної спілки журналістів України

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Напишіть Ваш коментар
Вкажіть Ваше ім'я