Advertisement

Минулого четверга, 11 червня, від самого ранку біля адміністративного корпусу районної ради почала збиратися доволі представницька комісія. Тут і науковці, і громадські активісти, і представники влади. Он доктор історичних наук, професор Леонтій Войтович про щось бесідує з кандидатом археологічних наук, доцентом «Львівської політехніки» Василем Петриком. До розмови дослухаються станичний Миколаївського «Пласту» Микола Гнатів, голова Громадської ради при Миколаївській РДА Олег Держило та член громадського формування «Миколаївська Сомооборона» Іван Максимович. Не проти послухати вчених і перший заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань Юрій Шпак та керівник відділу архітектури та містобудування Миколаївської РДА Орест Телішевський. Очікують на голову райдержадміністрації Андрія Вовчастого.
Додам, що таке зібрання було логічним продовженням наради, яка відбулась ще 2 червня у кабінеті щойно згаданого Юрія Шпака. Йшлося там про збереження історичної пам’ятки – комплексу фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв». Тоді, власне, й домовились обстежити окремі споруди саме вищезгаданого дня – 11 червня. (Про це, до слова, у своїй замітці «Історична» нарада» писала кореспондентка Юля Лешковят у «Громаді» від 4 червня).
Для себе ж уточнив основний мотив проведеної наради та майбутнього обстеження: ближче познайомити новопризначене керівництво Миколаївської райдержадміністрації з проблемою збереження вищезгаданої пам’ятки нашої історичної спадщини. Вирушити туди попросилися й представники МШБД – 38. Проти їхньої присутності ніхто не заперечував. Ось така преамбула до подальших подій цього четвергового дня.
А першою зупинкою було урочище Гальмище під горою Углярище. (Така офіційна назва цієї місцини, що знаходиться на території Тростянецької об’єднаної територіальної громади). Саме тут уже згадані професор-історик Леонтій Войтович та його колега, кандидат археологічних наук, доцент Національного університету «Львівська політехніка» Василь Петрик, розклавши на столі мапи-схеми, могли детально знайомити присутніх з усіма нюансами проблеми, яка й називається збереженням історичної пам’ятки – комплексу фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв».
Забігаючи наперед, берусь стверджувати, що саме з цього моменту та до завершення такої своєрідної екскурсії голова Миколаївської райдержадміністрації Андрій Вовчастий та його перший заступник з гуманітарних питань Юрій Шпак уповні досягли поставленої мети – на місці ознайомилися зі станом справ. А, отже, відтепер мають змогу скласти про все власне уявлення.
Мене ж заінтригувало дещо інше. Молоді люди, які назвались представниками МШБД – 38 і з якими наразі не познайомився ближче, відразу заповзялись прискіпуватись до аргументів науковців. І це б ще нічого – хочеться молодим людям вникнути у деталі малознайомої їм справи. Але робили вони це з такою відвертою іронією, сарказмом, а почасти й з неповагою до явно старших людей, що інколи ставало якось не по собі.
Особливо діставалось доцентові «Львівської політехніки» Василеві Петрику, який, власне, знайомив з деталями наявних фортифікаційних споруд. Він терпеливо пояснював, що он той порослий кропивою та чагарниками рів і ось цей шмат бетону, то не просто лісова канава, біля якої невідь звідки взялися бетонні плити, а колишні земляні траншеї з вмурованими сховищами-бліндажами. І якраз вони і є отими пам’ятками нашої культурної спадщини, які належить захистити охоронними межами.
Саме оті межі молодим людям не подобались найбільше. Мовляв, охороняйте собі ось тут, у лісі. Але навіщо розширюватись аж ген у поле? І знову Василь Петрик тлумачив, що окрема пам’ятка має свої охоронні межі, а весь комплекс – свої. Цей аргумент виявився настільки неприйнятним, що викликав взагалі непристойну репліку:
– Навіщо ви вводите людей в оману?
У свою чергу пан Василь поцікавився:
– Ви хто за фахом?
– Економіст.
– А я кандидат археологічних наук.
І саме цей коротенький діалог, як на мене, й започатковує те, що вивів у заголовок свого матеріалу – конфлікт інтересів. У конкретному випадку це може бути суперечка між професіоналом та (нехай вже вибачить мені автор репліки) дилетантом. Якби не сказане відразу:
– Кожен бачить те, що хоче бачити.
Такою фразою котрийсь з хлопців чи то вирішив підтримати свого товариша, а чи загладити його явно некоректний словесний випад. Як би там не було, але саме цей вислів спонукає вивести отой конфлікт інтересів у значно ширшу площину. Бо що наразі маємо? З одного боку – комплекс фортифікаційних та інженерних споруд «Фортеця м. Миколаїв», паспортизацію якого належить завершити та узаконити охоронні межі. З іншого – неприхований спротив цьому процесу.
ВІдверто кажучи, отих молодих людей можна цілком зрозуміти. Для них такими далекими, незрозумілими і навіть смішними видаються самі історичні назви отих дійсно порослих кропивою та чагарниками лісових рівчаків, з яких подекуди стирчать покриті зеленим мохом бетонні споруди. («Хто сюди ходитиме?!»). І як їм пояснити, що Миколаївська фортеця – є на сьогодні найкраще збереженим в Україні зразком австрійських польових фортифікаційних споруд такого типу часів Першої світової війни. І що це – важлива пам’ятка історії, яка є свідком війни проти Російської імперії на наших землях. Навряд чи зацікавлять хлопців й факти про те, що паспортизація цих об’єктів розпочалася ще у 2015 році, що свого часу сесія Миколаївської районної ради затвердила окрему програму щодо збереження історичної пам’ятки, що на цій царині вже досягнуто беззаперечних успіхів на рівні департаменту культури Львівської облдержадміністрації і навіть Міністерства культури.
І ось тут, на вищих і ще вищих щаблях влади, визріває чи не найголовніший конфлікт інтересів: між матеріальним та духовним. Не берусь однозначно стверджувати, але не маю права й спростовувати ось такий факт. За найскромнішими підрахунками, піску на землях, про які йдеться, можна видобути щонайменше на мільярд з «копійками» (мільйонами) гривень. Самі розумієте, наскільки вагомим є для когось отой «матеріальний» інтерес. І за нього готові битися, як кажуть, не на життя, а на смерть. Та й сама земля є неабияким ласим шматочком. А тут, як кістка у горлі, – якісь фортифікаційні споруди, охоронні межі…
А для нас це – історична пам’ять, без якої жоден народ – не народ. («Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього»). Інакше кажучи, зберегти надбання минулого і для теперішнього, і для прийдешніх поколінь – наш, якщо хочете, святий обов’язок.
Наразі, так би мовити, програмою-мінімум є саме захист історичних пам’яток. Не дозволити у якій би то не було найвіддаленішій перспективі перетворити, приміром, «Лису гору» на «Долину пустоти». Нащадки нам цього ніколи не пробачать. Тому «Фортеця м. Миколаїв» може стати захисним редутом не тільки історичної пам’яті, але й нашого мальовничого довкілля.
Зрештою, без виконання програми-мінімум не існуватиме й програма-максимум. А це – впорядкування збережених пам’яток, перетворення їх на привабливий туристичний об’єкт. І тоді, поза всяким сумнівом, виникнуть ще більші проблеми. Насамперед фінансові. Хоча й тут усе не так безнадійно. За словами Василя Петрика, можна розраховувати на міжнародні гранти, через наше посольство звернутись за підтримкою до уряду Австрії тощо. Повторюсь, зараз головне зберегти наявне. І в цьому сенсі теж робляться рішучі кроки, є конкретні намітки. Приміром, Миколаївська міська рада вже виділила 100 тисяч гривень на паспортизацію історичних об’єктів, що знаходяться на її території. Професор Леонтій Войтович хоч зараз готовий зібрати з усієї України наукових світил, з академіками включно, які потвердять історичну цінність фортифікаційних споруд часів Першої світової війни у нашому Миколаєві.
Вселяє оптимізм й рішучість громадських активістів. Зрештою, не тільки активісти та громадські організації при потребі стануть на захист і наших історичних надбань, і довкілля. Таке аж ніяк не байдуже й пересічним жителям.
А завершували оглядини в урочищі «Тарандов», що знаходиться на території Дроговизької сільської ради. Саме тут ближче познайомився з молодими людьми, які на початках відрекомендувались представниками МШБД – 38. У найактивнішого з них попросив навіть візитку. Аби точно знати, хто так наполегливо кликав до компромісів між історичними та їхніми, бізнесовими, інтересами.
А ще майже всі хотіли почути думку голови Миколаївської райдержадміністрації Андрія Вовчастого. На що той резонно зауважив: з висновками квапитись не буде, все потребує осмислення, ознайомлення з документами тощо. А підсумувати можна за «круглим столом» десь через два тижні. Отож, як мовиться у подібних випадках, далі буде.

Степан Семенюк,
член Національної спілки журналістів України

P. S. Коли матеріал був готовий до друку, пригадав ось яку деталь. На одному з об’єктів в урочищі Гальмище увагу громадського активіста Івана Максимовича привернули свіжовикопані ямки різної глибини. Сумнівів не виникало – тут попрацювали «чорні археологи». Звірившись з Василем Петриком, що це цілком може підпадати під статтю про незаконне використання пошукових приладів на історичній території, викликали поліцію. Це я до того, що є люди, нехай і звуться «чорними», але які точно знають, де знаходиться щось цінне. Не тільки на поверхні, але й під землею.

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Напишіть Ваш коментар
Вкажіть Ваше ім'я