Advertisement

Василь Кіндрацький загинув за територіальну цілісність і єдність України. У цьому скупому вислові – біль і сум. У цих словах – його ніжна синівська любов до матері- України…

Василь Михайлович працював головою Миколаївської райдержадміністрації після Помаранчевої Революції. Спілкувався із журналістами просто й невимушено, нагадуючи передусім, що й сам має фах і досвід журналіста. Виріс у карпатському краю, в Коломийському районі Івано-Франківщини, після закінчення школи вивчився на тракториста-машиніста, а після служби в армії вступив у Львівський державний університет імені Івана Франка.
Сім’ю створив у Миколаєві, проживав у райцентрі. Російсько-українська війна на Сході України покликала Василя Кіндрацького туди. Він чітко усвідомлював, що Україна потребує порятунку, на той час був заступником голови Львівської крайової організації Народного Руху України, тож без вагань добровольцем вирушив на Схід.
Кіндрат (позивний Василя Кіндрацького на фронті) воював у складі батальйону ОУН, від квітня 2015 року – 93-ї Окремої механізованої бригади батальйону ОУН-ЗСУ, був заступником командира. Воював у районі Донецького аеропорту, в селах Піски, Водяне. На найвищій точці на позиції “Шахта” біля Водяного встановив прапор ОУН.
А 28 травня 2015 року біля Водяного під час танкового обстрілу позиції українських бійців «Шахта» під Донецьком у результаті прямого влучення снаряду отримав тяжкі поранення. Лікарі 40 хвилин боролися за його життя, але Василя Кіндрацького покликало Небо. Спочиває на Личаківському цвинтарі – на полі почесних поховань, № 76.
…П’ять років без Кіндрата. Який він, той час? Чи закінчилася війна? Чи розвивається Україна як самодостатня держава? Чи, чи, чи… І коли вже?
Сумує без Кіндрата Україна. Підросли його донька Ангелина та син Ярослав. Дає собі з усім раду дружина Галина. І тільки пам’ять боляче повертає в ті часи, коли всі були разом, і тільки усвідомлення ситуації переконливо свідчить, що Герої не вмирають…

Леся БАРДАК

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Напишіть Ваш коментар
Вкажіть Ваше ім'я