Advertisement

19 вересня вранці звільненого з російського полону старшого матроса Військово-Морських Сил України  Андрія Оприска земляки радо зустріли на пероні  у Львові та разом поїхали на урочисті зустрічі до Миколаєва і Надітичів. 

У чималому гурті краян Андрія Оприска були й школярі, й дорослі, і пересічні жителі району, й представники обидвох гілок районної влади, представники Розвадівської сільради. А потім у центрі Надітичів під дощем терпляче чекали на нього односельці, а серед них – учні місцевої початкової школи із паперовими синьо-жовтими корабликами та прапорцями.

Прибули також голова районної ради Тарас Зубрицький, перший заступник голови райдержадміністрації Ярослав Лукомський, колишній голова райдержадміністрації Андрій Кос, секретар Розвадівської сільради Христина Огоновська, заступник голови Роман Цар і землевпорядник цієї сільради Роман Яцишин, староста сіл Пісочна, Надітичі, Черниця Оксана Струк-Кондур, депутат Львівської обласної ради Микола Седіло, інші.

…У людей – радість на серці і сльози в очах… А невиправний оптиміст Андрій Оприско, як на крилах, наближається до гурту односельчан, вітається із кожним так тепло, так по-родинному… “Ну, що це за сльози? Та я вже тут, вже вдома, з вами”, – втішає тих, хто не стримує емоцій, бо радість від цієї справжньої, не віртуальної, зустрічі аж зашкалює… Згодом так і вдома – пригортає маму зі словами: “Ні-ні, не треба сліз…” А хіба накажеш материнському серцю стиснутися в кулак, якщо син після російського полону вже тут, поруч, удома? І чи може ще хтось інший, крім матері, сприймати цю зустріч так сердечно?..

А наразі біля Народного Дому Надітичів  Андрій обнімає людей, дякує всім. А це ж ми повинні бути вдячними своєму герою, котрий і в екстремальних умовах не зрадив народові України, тому курсу державності, що започаткований кілька століть тому…

…Події в керченській протоці 25 листопада 2018 року розвивалися не на жарт небезпечно. Російські військові судна таранили, обстріляли та захопили артилерійські катери «Бердянськ», «Нікополь» і буксир «Яни Капу», які пливли з Одеси до Маріуполя і перебували в нейтральних водах.

-Ми здійснювали плановий перехід у Бердянськ, – пригадує Андрій Оприско. – Небезпека чатувала неабияка. Маневруючи, пробували зупинити атаку росіян. Якщо б відстрілювалися, могла б виникнути загроза початку третьої світової війни…

27 листопада росіянами всіх затриманих заарештовано. Відтоді наші державні мужі робили багато, щоби визволити моряків та інших військовополонених. І лише 25 травня 2019 року Міжнародний трибунал з морського права зобов’язав Росію негайно звільнити 24 захоплених українських військових і  повернути під контроль України військові кораблі. Під час зустрічі в Парижі в липні радники в «нормандському форматі» домовилися про обмін  утримуваними громадянами між Україною і Росією.

-Ефект від саме такої нашої поведінки більший, бо довкола цього захоплення люди об’єдналися, світ довідався про стосунки двох держав, про Україну тепер знає більше, адже раніше називали  всі пострадянські республіки Росією і підтримували Росію, а тепер знають, що ми – не Росія, а Україна! – роздумує звільнений із полону матрос.

І ось Андрій Оприско в Надітичах, на рідному подвір’ї. Підбадьоривши усіх, далі запевняє, що все буде добре. Назустріч синові з будинку виходить мама Ольга Василівна… Скільки щему було в ту мить у материнському серці, напевно, ніхто не знає. Бо кожен проходить свій шлях по-своєму… Радість зі сльозами, бо син вже вдома. Бо живий!

Що допомогло вистояти? Таке запитання, звісно, цікавило багатьох.

-Більше десяти місяців у полоні нас тримала віра, – каже Андрій Оприско. –Мій дід Василь був сотником УПА, я про це говорив слідчому. Я навіть щиро заздрив дідові колись, бо він пережив екстрим, емоції драматизму. У нас такого не було. Ми просто робили свою справу – мирно доводили Росії і світові, що ми – український народ.  У Росії була поширена інформація, що в Києві владу захопила хунта. А коли Зеленського обрали президентом, там ламали голови, як це так сталося, що хунта владу передала мирно. Нас ламали психологічно. Коли вдруге викликали на розмову, я написав консулу лист, що я – внук сотника УПА, що хочу адвоката. Спочатку ми пояснили, чому пливли, – бо є домовленості про спільне користування Керченською протокою.  А в Росії змонтували ролик про те, нібито два моряки дуже перелякані через те, що перейшли кордон. Ні, переляканих не було. Ми стійко пробули в полоні увесь час.

Моральних сил полоненим морякам додавали волонтери, усі люди, котрі підтримували, консул тримав ситуацію на контролі. І хоча листи затримували (написаний у серпні адвокат вручив у лютому), моряки не мали наміру зрадити Україну. Від сумних думок, як розповів Андрій Оприско, рятував спорт, інші заняття. В одиночній камері Андрій набігав щодня по півтора-три кілометри, відтискався, навіть боксерську грушу собі зробив, читав історичну літературу, накреслив карту зоряного неба із сузір’ями та координатами, писав листи до рідних, але їх так і не вручили адресатам.

Смакуючи канапками та солодощами, слухаємо уважно, зосередившись на політичному підтексті події… А коли хтось із журналістів запитав Андрія про улюблену домашню страву,  мама непомітно вийшла, щоб замісити тісто і спекти синові та гостям пиріг із картоплею та гречкою, який у Надітичах обов’язково готують на неділю і подають зі сметаною з сиром.

…Тепер Андрій Оприско  використовує можливість відпочити у двох відпустках, а найперше береться до господарських справ, потім хоче побачити Карпати, а особливо Воловець, де з безлісої вершини видно гори, як на долоні. Коли поїде на службу, візьме із собою в Одесу прапор Військово-Морських сил України, що ще від дня захоплення росіянами українських моряків на знак єднання із полоненими  висів на флангштоці біля адміністративного корпусу районної влади в Миколаєві. Минулого четверга Андрій Оприско зняв його власноруч, залишив автограф, а в Одесі свої підписи на ньому поставлять його 23 друзі. Аж тоді реліквію передадуть у наш район.

-Радий, що ми зустріли нашого героя – живого, здорового, – ділиться думками депутат Львівської обласної ради Микола Седіло. – Вражений його духом, оптимізмом, вірою в Україну, тим стержнем, що об’єднує народ, є впевненість, що таку людину, як наш моряк, ніхто і ніщо не може здолати.  Пишаюся тим, що Андрій Оприско – наш краянин!

-Варто зазначити, що чогось із нічого не буває, – роздумує колишній голова райдержадміністрації Андрій Кос. – Ми знайомі з Андрієм ще зі школи, його батьки були моїми вчителями.   Те, що Андрій – сильний, незламний, проукраїнський, – результат зростання у зразковій українській родині. Радий за нього, бо витримав тиск, спокуси і залишився українцем-патріотом.

…Так, Андрій Оприско з Надітичів, його однодумці на весь світ голосно заявили про те, що Україна – вільна, самостійна і правова  держава. «Ми переможемо!» – оптимістично заявляє Андрій. Так і буде!

Леся БАРДАК

НАПИСАТИ КОМЕНТАР

Напишіть Ваш коментар
Вкажіть Ваше ім'я